Розділ 4

Дорога до вертолітної площі, яка знаходилася на просторій галявині біля невеличкої хатини, тривала півтори години. Увесь цей час Аяна намагалася відволікти двійнят: вони грали в слова, вигадували кумедні історії, дивилися у вікно й розповідали, хто що бачить. Оля сміялася тихо, а Лена голосно вигукувала свої фантазії — і на мить їхні обличчя світилися дитячою радістю, ніби всі страхи залишилися позаду.  
Тим часом у лікарні з’явилися Омелія та Вірмонд. Лікарі повідомили їм, що після дивного препарату в Аяни виникла незрозуміла реакція. Це було вперше, коли вони зіткнулися з таким випадком, і тому Селі Сей прийняла рішення перевезти дівчину до Китаю. Вона запевнила: щойно стан стабілізується, то директорка відразу зателефонує родині.  
Чорна машина зупинилася біля великого вертольота, розфарбованого у блакитно-білі кольори. Його корпус блищав у світлі прожекторів, а гвинти тихо потріскували, готуючись до злету.  
Аяна взялася допомогти з речами: вона вивантажила сумки, уважно перевірила, чи нічого не забули, і лише тоді піднялася на борт. Вона вдихнула повітря, яке більше не пахло лікарняною пилюкою. Усередині її погляд одразу зупинився на незнайомій дівчинці. Її обличчя округлої форми з м'якими рисами. Очі округлої форми темно-карі, які мають доброзичливий та спокійний погляд. Посмішка легка та щира, Волосся пряме, середньої довжини пофарбоване у глибокий відтінок темної вишні. 

    — О, Аяно, це Арія. Вона летітиме з нами, — пояснила Селі Сей.  

Аяна відповіла усмішкою й зайняла вільне місце. У салоні вертольота запала тиша, яку порушував лише рівномірний гул двигунів. Дівчина спостерігала за Селі Сей. 
Директорка підійшла до двійнят. Її рухи були лагідні, майже материнські. Вона дала їм снодійне, і незабаром їхні очі повільно заплющилися, занурюючи дівчат у безневинний сон. Потім директорка дістала зі своєї сумки два шприци, розділила препарат порівну й обережно ввела кожній. Кожен рух директорки був точним і позбавленим вагань. Коли голки м'яко торкнулися шкіри двійнят, Аяна відчула, як у повітрі щось змінилося — ніби важка завіса болю, що роками тягнулася за Олею та Оленою, нарешті впала.

      — Я викину непотрібне сміття й відправлю наших супроводжуючих, — тихо промовила вона, але в її голосі відчувалася рішучість. 
Аяна дивилася на все це з тривогою й водночас із надією. Вона знала: кожен їхній крок тепер — це ризик, але й шанс змінити долю тих, хто вже давно втратив право на вибір.  
Ая знову перевела погляд на Арію. У її тендітних руках лежала товста книга, сторінки якої були списані незрозумілими символами. Дівчина нахилила голову, намагаючись розгледіти літери, й запитала з хвилюванням, але й з ноткою цікавості:  
     — Що це за мова?  
     — Китайська! — весело відповіла Арія, її очі засяяли, а усмішка стала ще ширшою.  
      — Вау, ти знаєш цю мову? — вигукнула Аяна, не приховуючи захоплення.  
      — І не лише цю, — втрутилася в розмову Селі Сей. Вона саме заходила на борт і почула питання. Її голос звучав тепло, а на обличчі грала усмішка. — Арія знає ще чеську, англійську й корейську. Вибач, Арі, я не представила вас раніше. Це Аяна — вона допитлива, емоційна, але добра дівчинка.  
Аяна подивилася на Селі Сей. Директорка вже мала інший вигляд — не як суворий лікар, а як капітан, що нарешті зібрав найкращу команду.

    — Допитлива? — Аяна повернулася до Селі, і в її горіхових очах промайнув той самий іронічний вогник. — Ви занадто м'яко мене описали.
Директорка сіла на своє місце, а Аяна все ще дивувалася здібностям цієї нової знайомої. У її серці з’явилося дивне відчуття — ніби вони вже зустрічалися колись давно, в іншому житті чи іншій історії.  
     — Ааа, так он яка вона! — радісно вигукнула Арія. Побачивши здивоване обличчя Аяни, вона додала: — Селі часто розповідала мені про тебе.  
Аяна скривила губи в дитячому сарказмі й звернулася до директорки:  
     — Чому ж ти мені нічого не казала про Арію?  
Селі Сей усміхнулася ще тепліше, її голос був лагідним, але впевненим:  
     — Бо я знала, що ви швидко подружитеся, без мого втручання.
     — Чому така впевненість? — майже в один голос запитали дівчата.  
     — Ви хоч і різні, але водночас схожі. Ви доповнюєте одна одну. Арія любить читати й розповідати, а ти, Аяно, хоч і обожнюєш писати, змусити тебе прочитати навіть невеликий буклет — справа нелегка. Проте нові історії й цікавинки ти завжди слухала б із захопленням. 
Дівчата переглянулися, і в їхніх очах спалахнула іскра розуміння. Наступної миті вони вибухнули сміхом — дзвінким, щирим, таким, що розвіяв напруження й наповнив вертоліт теплом. У цю мить вони відчули: між ними народжується щось більше, ніж проста дружба — зв’язок, який може стати їхньою силою у майбутньому.  
Гвинти вертольота загуркотіли, і повітря навколо затремтіло від їхнього ритмічного гуркоту. Машина повільно піднялася над землею, а світло прожекторів поступово залишилося позаду. Нічне небо розкривалося перед ними, темне й безкрає, усіяне холодними зірками. 

Аяна відчула, як серце б’ється швидше. Її руки стиснули підлокітники крісла, але в душі було не лише хвилювання — там жила й надія. Вона кинула погляд на двійнят, які вже спали під дією снодійного, їхні обличчя здавалися беззахисними й чистими, мов у ангелів.  
Арія сиділа поруч із книгою, але тепер дивилася у вікно. Її очі світилися захопленням, ніби вона бачила небо вперше. Аяна відчула дивне тепло — нова знайома вже стала частиною їхньої маленької команди. 
Вертоліт набирав висоту, і місто залишалося далеко внизу, розсипане вогниками, що нагадували про життя, яке вони залишали позаду. Усередині панувала особлива тиша — шум гвинтів став фоном.
       — Чому ти почала вивчати китайську? — несподівано розірвала тишу Аяна, її голос звучав із щирою цікавістю.  
Арія на мить зам’ялася, пальці міцніше стиснули книгу, і слова вирвалися майже несвідомо:  
        — У минулому житті я обожнювала Азію… Ой… — вона зніяковіло замовкла, ніби видала таємницю, яку не мала озвучувати.  
Очі Аяни спалахнули радістю, вона нахилилася ближче, майже вигукнувши:  
          — Ти віриш у переродження?!  
Селі Сей усміхнулася, її голос був теплим і водночас сповненим підтвердження:  
           — Вона не лише вірить. Арія дуже схожа на тебе.  
Аяна відчула хвилю полегшення, ніби важкий камінь зняли з її серця.  
             — Яке це щастя знати, що є ще хтось, хто розуміє! — промовила вона з тремтінням у голосі. — До речі, Селі, я ж не знаю цієї мови… Як мені допомагати тобі у тій лікарні?  
Директорка відповіла спокійно, але впевнено, її слова звучали як продуманий план:  
       — Спершу тобі допоможе Арія. Вона навчить тебе кількох слів і буде перекладати все, що ти не зрозумієш. А згодом мені створять спеціальні прилади, які дозволять порозумітися з будь-якою людиною, незалежно від її національності.  
Аяна дивилася на Селі Сей із захопленням. Її серце билося швидше — вона дивувалася не лише продуманості плану, а й усьому, що відбувалося навколо. Здавалося, світ нарешті відкриває перед нею нові двері, і за ними — не страх, а можливість змінити життя інших.
       — Селі, а що то за лікарня? — з цікавістю запитала Арія, нахилившись уперед.  
Директорка на мить замовкла, її погляд потемнів, і голос прозвучав із сумом:  
      — Це буде "останньою надією меншості". На деяких островах дві великі держави вже багато років ведуть приховану боротьбу. Вони проводять експерименти з тренуванням і виробництвом зброї, намагаються поділити території, але не змогли домовитися. І тому там розпочалося справжнє пекло: вони закидують один одного снарядами, а страждають не військові, а мирні мешканці.