Розділ 7. Що буде далі..?

Емі повернулася до нього, їхні погляди зустрілися. Вона відчула, як простір між ними наповнюється чимось невидимим, але таким сильним, що здавалося, можна було його торкнутися.

—Аорон…— почала вона, але він обірвав її.

—Емі, я знаю, що це неправильно. Але з тієї першої вечері я не можу перестати думати про тебе.

Вона мовчала, бо відчувала те саме.

Їхні обличчя були так близько, що вона відчувала його подих. І, коли їхні губи майже зустрілися, він зупинився.

—Ми повинні вирішити, як бути далі,— сказав він.

Емі лише кивнула, розуміючи, що це рішення змінить усе.

Емі дивилася на Аорона, відчуваючи, як усередині її розриває протистояння двох сил: бажання і страху. Його слова, його присутність, усе змушувало її серце бити швидше. Але це ж неправильно. Це батько її подруги. Це заборонено.

—Я… мені треба подумати, — нарешті сказала вона, її голос був тихий, майже нерішучий.

Аорон уважно дивився на неї, але не наполягав.

—Я розумію. І я не буду тиснути. Ти сама вирішиш, як вчинити. Просто знай, що я ніколи не зроблю нічого, що могло б тобі зашкодити.

Його слова прозвучали настільки щиро, що Емі майже здалася. Але вона знала: їй потрібен час.

Наступні кілька днів

Емі намагалася жити, як раніше. Займалася навчанням, проводила час із Кері, але її думки постійно поверталися до Аорона. Вона помічала, як її подруга з усмішкою розповідає про свої плани на майбутнє, і це лише посилювало її провину.

—А ти чого така тиха останнім часом?— одного вечора запитала Кері. Вони сиділи в її кімнаті, гортаючи журнали.

—Просто багато всього на навчанні,— відповіла Емі, намагаючись змінити тему.

—А ти вже бачила мого тата?— несподівано запитала Кері, підморгнувши. — Я знаю, він завжди справляє враження на моїх подруг. Але, повір, він зовсім не такий, яким здається. З ним не так легко, як усі думають.

Емі лише кивнула, намагаючись приховати, що її щоки почервоніли.

Одного вечора Емі довго сиділа на ліжку з телефоном у руках. Вона знала, що повинна відповісти на останнє повідомлення Аорона. Він був чесним із нею, не тиснув, але вона відчувала: якщо не зробить крок зараз, вони втратять цей шанс назавжди.

«Аороне, давайте зустрінемося. Я хочу поговорити,— нарешті написала вона.»

Відповідь прийшла майже миттєво:

«Коли і де? Я буду там.»

Вони домовилися зустрітися ввечері в тому самому кафе. Емі прийшла трохи раніше, нервуючи і перебираючи в голові, що вона скаже. Вона одягнула свій улюблений блакитний светр, який робив її очі ще яскравішими, і легкі чоботи.

Аорон з’явився вчасно, виглядаючи, як завжди, бездоганно. Він привітався, і його усмішка знову роззброїла її.

—Я рада, що ви прийшли,— почала вона, намагаючись тримати себе в руках.

—Я прийшов, бо це важливо,— відповів він, сідаючи навпроти.

Вона зробила глибокий вдих.

—Аорон, я знаю, що це все неправильно. Але я не можу перестати думати про вас. Я намагалася ігнорувати це, уникати вас, але… я просто не можу.

Він мовчки слухав, а потім поклав свою руку на її.

—Я теж не можу, Емі. Я знаю, що це все може вийти боком. Але я хочу спробувати, якщо ти теж готова.

Емі подивилася на нього, її очі світилися сумішшю страху й надії.

—Я хочу. Але я не знаю, як це буде. Що скаже Кері? Що скаже світ?

—Ми почнемо з маленьких кроків. Просто насолоджуватися тим, що в нас є, і не поспішати. Якщо це буде правильно, ми знайдемо спосіб,— відповів він.

Емі вагалася ще мить, але потім кивнула.

—Добре. Я готова спробувати.

Їхні погляди зустрілися, і цього разу між ними не залишилося жодних бар’єрів.

Перша таємна зустріч

Коли Емі увійшла до квартири, її одразу огорнула атмосфера тепла та затишку. Аорон постарався, щоб усе виглядало ідеально: на столі горіли свічки, а поруч стояв невеликий букет білих лілій. Запах їхнього ніжного аромату змішувався з ароматом їжі, яка була щойно приготована.

—А ти постарався,— сказала Емі, оглядаючись і намагаючись приховати нервозність.

—Я просто хотів, щоб тобі було комфортно,— відповів Аорон, усміхаючись. Він зняв піджак, залишившись у чорній сорочці, яку трохи розстібнув.

Емі відчула, як її щоки злегка порожевіли, але вона швидко взяла себе в руки.

—Що ти приготував?

—Лосось із цитрусовим соусом і легкий салат. Сподіваюся, тобі сподобається. І, звісно, вино.

—Ти ще й готуєш? Це неймовірно; я не дуже добре готую, точніше дуже погано, Кері викидає їжу одразу після того як я її приготовила,—відповіла Емі, сідаючи за стіл.

—Справді? Мені Кері розповіла, що ти смачно готуєш: я запитував чи потрібно якась допомога в їжі, щось привезти абощо.

-Та де там..я вже краще буду мовчати, не хочу видавати наші секрети.- жартома сказала я

-Я можу тебе навчити готувати, якщо ти звісно цього хочеш.

-Я не проти,- сказала дівчина і опустила погляд на свої коліна.

—Захоплення з юності. Правда, зазвичай у мене немає часу цим займатися.

Поки вони їли, їхня розмова текла легко, хоча й не обходилася без хвилювання.

—Квартира справді чудова. Ти часто тут буваєш?— запитала Емі, насолоджуючись стравою.

—Ні, дуже рідко. Я купив її багато років тому, коли вирішив, що мені потрібно місце для себе. Але тепер це радше втеча, ніж будинок.