Розділ 3. Непомітний вогонь

Аорон був чарівним господарем. Він легко розряджав атмосферу жартами, задавав запитання, які дозволяли кожному відчути себе особливим, і мав той магнетизм, який просто неможливо ігнорувати. Емі не могла не помітити, як його очі, хоча й ненав’язливо, час від часу затримувалися на ній довше, ніж треба.

—Ти щойно переїхала до столиці? — запитав він, подаючи їй келих вина

—Так, для мене це новий початок,— відповіла вона, намагаючись триматися впевнено, хоча від його присутності всередині все тремтіло.

Кері ж, здається, взагалі не помічала цього непомітного вогню, що розгорався між ними. Вона жваво розповідала про своє навчання, смішні ситуації в гуртожитку, а Емі та Аорон періодично обмінювалися поглядами, повними прихованого значення.

Після вечері Кері запропонувала їм подивитися фільм у вітальні, але Аорон ввічливо відмовився.

—У мене рано зранку зустріч. Дівчата, розважайтесь,— сказав він, проходячи повз Емі. Його рука ненароком торкнулася її плеча, і цей легкий дотик віддався в її тілі хвилею тепла.

Коли Кері заснула, Емі довго сиділа, дивлячись на екран, але думала зовсім не про сюжет фільму. Її серце билося швидше, і вона знала, що між ними щось зароджується. Але що це? Заборонене захоплення чи просто уява?

Емі вирішила: це лише невинна симпатія, і вона має тримати себе в руках.

Розділ 4. Заборонені думки

Через кілька днів після тієї вечері Емі зустріла Аорона знову. Це сталося зовсім несподівано: вона йшла з університету і побачила його біля невеликого кафе. Він сидів за столиком на терасі, гортав якісь документи, а перед ним стояла чашка кави.

“Емі?” — його голос змусив її зупинитися.

Вона обернулася, трохи здивована.

“Привіт, Аороне. Що ви тут робите?”

“Працюю. Це одне з небагатьох місць, де я можу відпочити від офісу,” — він усміхнувся тією спокійною, упевненою усмішкою, яка її роззброювала. — “Хочеш приєднатися?”

Емі вагалася лише мить. Вона подумала, що це може здатися підозрілим, але ж це всього лише кава, правда? Вона сіла навпроти нього, і вони почали розмову.

Аорон виявився не лише харизматичним, але й глибоким співрозмовником. Він цікавився її навчанням, мріями, задавав запитання, які змушували її замислюватися про себе.

“Ти маєш великий потенціал, Емі,” — сказав він, коли вони завершували розмову. — “Головне — не здаватися і не боятися ризикувати.”

Її серце билося швидше. Цей чоловік був не просто привабливим — він був тим, хто надихав.

Коли вона повернулася додому, Кері помітила її трохи розгублений вигляд.

“Емі, ти все гаразд? Ти якась задумлива.”

“Так, все добре,” — відповіла вона, намагаючись приховати свої емоції.

Проте ввечері, лежачи в ліжку, Емі зрозуміла: вона більше не може ігнорувати свої почуття. Вона знала, що це неправильно. Це батько її подруги. Але чим більше вона думала про нього, тим важче було зупинитися.

Розділ 5. Таємні зустрічі

Наступного разу вони зустрілися вже зовсім не випадково. Аорон сам написав їй повідомлення:

“Я побачив у магазині одну річ, яка, здається, тобі підійде. Чому б тобі не приєднатися до мене завтра? Просто випити кави.”

Емі знала, що їй слід було відмовитися. Але вона не могла. Їй було цікаво, що він побачив у ній такого, чого не бачать інші.

Вони зустрілися в тому самому кафе. Цього разу розмова була більш відвертою. Аорон дивився на неї і вже не приховував того інтересу, який світився в його очах.

“Ти дивна, Емі,” — сказав він раптом.

“Що ти маєш на увазі?”

“Ти нагадуєш мені, ким я був багато років тому. Ти свіжа, жива. Ти змушуєш мене згадувати, чого я хочу від життя.”

Вона не знала, що відповісти. Її серце готове було вистрибнути з грудей.

Це була межа, яку вони обидва бачили, але тепер залишалося тільки вирішити, чи переступати її.

Розділ 6. День, який змінив усе

Емі прокинулася з відчуттям тривоги та очікування. Аорон написав їй ще напередодні ввечері, запропонувавши провести трохи більше часу разом. Він зазначив, що знає одне особливе місце в місті, яке їй сподобається.

«—Зустрінемося о другій, якщо ти не проти. Не переживай, це просто прогулянка,— написав він.»

Емі довго роздумувала, перш ніж відповісти згодою. Вона знала, що ризикує, але щось у ній штовхало на цей крок.

Емі підійшла до невеликої кав’ярні біля парку, де вони домовилися зустрітися. Аорон уже чекав. Він був одягнений у темно-сині джинси, білу сорочку з розгорнутим комірцем і легкий чорний піджак. Як завжди, виглядав бездоганно.

—Ти прийшла,— сказав він із тією самою усмішкою, яка змушувала її серце тремтіти.

—Мені було цікаво, яке місце ви хочете показати,— відповіла вона, намагаючись звучати невимушено.

—Ти побачиш. Але спершу — кава,— він узяв її за руку, перш ніж вона встигла щось заперечити, і провів до столика.

Їхня розмова почалася легко, як і завжди. Вони говорили про музику, книги, навіть про університетські пригоди Емі. Але поступово тема зайшла глибше.

—Ти, здається, часто думаєш про майбутнє, — сказав Аорон, розмішуючи ложечкою свій еспресо.

—Так, я завжди хочу знати, куди я йду. А ви?

—Моє майбутнє вже написане. Я побудував бізнес, забезпечив дочку. Але іноді здається, що я втратив щось важливе дорогою.

—Що саме?— Емі нахилилася ближче, її голос був тихим.