Ти?

    Я стояв на порозі її квартири.

     Я дзвонив у двері.

      У квартирі тиша. Але я чую, чую як б'ється її серце.

    " Що за приколи? Я чудово пам'ятаю що вчора не чув її серця"

     Вона мовчала.Напевно обіперлась об двері і чекала поки я зникну з її життя...

    Я притулився лобом до дверей.

   Тихим голосом, таким, який я чув уперше я почав:

-- Відчини будь ласка.

-- Навіщо? Навіщо ти взагалі прийшов?

  Її голос був безбарвним.

-- Ти плачеш?

  Я хвилювався.Хвилювання?Ця дівчина будить у мені давно забуті почуття.

   І знову мовчання.

-- Тебе хтось образив?

  Вона довго мовчала перед тим як відповісти.

-- Мене все життя ненавидять і принижують, це вже норма.

-- Будь ласка, відчини.

   Мій голос був м'яким. 

    Я чув як вона встала. Я чув як вона йшла геть.Щось змусило її повернутись.

........................

Я йшла геть, але щось змусило мене повернутись.  Я стояла перед дверима своєї квартири. За ними був Едвард. Він просив відчинити.

   "Хто ти такий, щоб хвилюватися за мене? Мене ненавидять усі. "

    Я стояла. Він був там. Він чекав, а я вагалась.

    І знову тиша. Це не була та м'яка тиша, яку я чула перед цим. Це була душероздираюча, дзвінка тиша.

   Я впала на підлогу закриваючи вуха. Я хотіла сховатися від цього болю.

Я кричала. Кричала, як ранений звір.Боляче.

В голові пульсує:" Він винен. Через нього я пішла до Шарлотти, через нього мало не стала убивцею, через нього з'явився цей біль."

      В цій тиші я почула голос.Такий бридкий голос, кожне слово якого пронизувало мене тисячьма голками.Він наказував, змушував мене, він казав:"Убий його.Все через нього.Все зникне коли ти його уб'єш"

      Все відбувалося швидко.

Я різко відкрила двері.За ними стояв стурбований Едвард.

-- Тобі вистачає совісті хвилюватись?!-- кричала я, мало не захлинаючись!!!-- Це все через тебе!Ти винен!Ти!