Я стояв на порозі її квартири.
Я дзвонив у двері.
У квартирі тиша. Але я чую, чую як б'ється її серце.
" Що за приколи? Я чудово пам'ятаю що вчора не чув її серця"
Вона мовчала.Напевно обіперлась об двері і чекала поки я зникну з її життя...
Я притулився лобом до дверей.
Тихим голосом, таким, який я чув уперше я почав:
-- Відчини будь ласка.
-- Навіщо? Навіщо ти взагалі прийшов?
Її голос був безбарвним.
-- Ти плачеш?
Я хвилювався.Хвилювання?Ця дівчина будить у мені давно забуті почуття.
І знову мовчання.
-- Тебе хтось образив?
Вона довго мовчала перед тим як відповісти.
-- Мене все життя ненавидять і принижують, це вже норма.
-- Будь ласка, відчини.
Мій голос був м'яким.
Я чув як вона встала. Я чув як вона йшла геть.Щось змусило її повернутись.
........................
Я йшла геть, але щось змусило мене повернутись. Я стояла перед дверима своєї квартири. За ними був Едвард. Він просив відчинити.
"Хто ти такий, щоб хвилюватися за мене? Мене ненавидять усі. "
Я стояла. Він був там. Він чекав, а я вагалась.
І знову тиша. Це не була та м'яка тиша, яку я чула перед цим. Це була душероздираюча, дзвінка тиша.
Я впала на підлогу закриваючи вуха. Я хотіла сховатися від цього болю.
Я кричала. Кричала, як ранений звір.Боляче.
В голові пульсує:" Він винен. Через нього я пішла до Шарлотти, через нього мало не стала убивцею, через нього з'явився цей біль."
В цій тиші я почула голос.Такий бридкий голос, кожне слово якого пронизувало мене тисячьма голками.Він наказував, змушував мене, він казав:"Убий його.Все через нього.Все зникне коли ти його уб'єш"
Все відбувалося швидко.
Я різко відкрила двері.За ними стояв стурбований Едвард.
-- Тобі вистачає совісті хвилюватись?!-- кричала я, мало не захлинаючись!!!-- Це все через тебе!Ти винен!Ти!