--Ти вампір.-- Більше ствердно ніж питально сказала я.--Чому тоді ти не чіпаєш мене,Едварде?
Едвард мовчав. Він дивився мені в очі і мовчав.
Здавалось, він хоче щось знайти в них.
Ми довго стояли у тиші.
Ця тиша... Вона була такою густою, тяжкою ...Вона проникала у мозок, як наркотик.Хотілося бігти, але ця мука приносила насолоду...
Едвард окинув мою фігуру. Я стряла в самих лише шортах і футболці. На вулиці було холодно, але я не відчувала цього.
-- Хочеш чаю?
Я сама не чекала від себе такого. Це не я промовила, а щось змусило мене.
Хлопець виглядав здивовано.
-- Ти всіх, хто тебе намагався убити, додому на чай запрошуєш.
Я промовчала, лише розвернулась і пішла.
Едвард поспішив за мною...