16 Євгенія

Запах кави з будинку майже вивітрився. Тому я почувалась нормально. Людмила вийняла з холодильника овочі – огірки, помідори, перець.

- Помий, будь ласка, - жінка передала все це мені. – Ліза накупляла салатів, - жінка вказала на судочки з майонезними салатами з супермаркету. – Боюсь, якщо я їх виставлю на стіл, Сєва буде сваритися.

- Він не фанат магазинної їжі? – уточнила я.

- Це м’яко сказано, - жінка перебирала лотки і виглядала нещасною. – Чоловік вважає, що їсти магазинну їжу дуже не корисно. І добре б якби захопили щось з Германового ресторану, але це все, – вона вказала на знову покупки невістки. – це ж неїстівне.

Я уважніше подивилась на лотки. І кивнула Люді:

- Не можу не погодитись, майонезні салати з відділу кулінарії і справді виглядають підозріло.

- Так. Тому  я пропоную зараз нашвидкуруч приготувати якийсь салат, щоб  і Лізу не образити, і Сєва не сердився. Ти дивись не кажи йому, що м’ясо вони купили вже теж замариноване.

- Як скажете, - я склала овочі на виставлену порцелянову тацю.

- Огірки і помідори просто поріж, перець... та й перець - теж, не будемо його нічим заправляти, щоб не стік сік, - я погодилась з жінкою. Аромат перцю сколихнув чергову хвилю голоду.

О,  я думала, що нічого так в житті не хотіла, як консервованих персиків. Та мій організм вмів дивувати – оранжеві скибки болгарського перцю просто зводили мене з розуму своїм виглядом. Я не витримала і засунула соковитий шматочок до рота.

Хто не був вагітним, той не зрозуміє цього чистого блаженства, коли ти отримуєш те, що хочеш. Я здається навіть замурчала від задоволення.

- У мене тут домашній майонез, - бубніла собі під носа Людмила. – Зараз грибочки, шинка, Женю, залишився цілий огірок? Чудово.

Вона не менше вправно ніж перед цим Герман порізала всі продукти соломкою, і скинула в тарілку.

Коли в кухню вплив дахозривальний аромат шашлику, а потім і сам Герман з тацею зайшов,  на столі стояли порізані овочі, в оточенні кількох великих віників зелені. І тарілка з салатом.

- Як ви тут? – запитав чоловік, вдивляючись в моє обличчя. Не знаю, що він там хотів побачити, але я навіть жувати перець припинила.

- Чудово, - усміхнулась до сина Люда Тарасівна. – Женя мені дуже допомогла. Ми до речі домовились, що ти привезеш Женю наступної п’ятниці на засідання клубу домогосподарок.

- Мамо, ні, - Герман з розмаху поставив тацю на стіл. Так, що гора шампурів загрозливо хитнулась.

- Це ще чому? – здивувалась я. Звісно удавано, бо насправді саме таку реакцію і очікувала. Покажіть мені чоловіка, який буде у захваті від перспективи опинитись під прицільною увагою мамчиних подруг.

- Ти що забула – у нас у п’ятницю перше УЗД? – Герман робив великі очі, явно намагаючись мені просигналізувати, щоб хапалась за цю рятівну соломинку, і відмовлялась від своїх обіцянок.

- Ой як чудово, - заусміхалась Люда Тарасівна. – То ви і фоточку внука нам привезете?

- Обов’язково, - пообіцяла я. – Давайте розкладу виделки, чи що?

Слідком за Германом потягнулись інші родичі, тому він замовк.

Ми нарешті розсілись за столом, і кожен зосередився на своєму. Люда Тарасівна розповідала невістці про те, як вона пекла яблучний пиріг, явно сподіваючись, що Ліза візьме рецепт. Чоловіки гомоніли про своє, наминаючи м’ясо.

Я теж спробувала шматочок шашлику. Але перець був смачніший, на думку мого вагітного організму. М’ясо ж було як на мене занадто перчене.

Зрозумівши, що від Лізи не дочекається бажаних розмов, Людмила знову перемкнула увагу на мої вуха, поки невістка відволіклась на Тимура.

Я, по при те, що не фанатіла від приготування їжі, все ж була вихована в чимось схожій патріархальній сім’ї. В своїх намаганнях оточити чоловіка  турботою Люда Тарасівна дуже була схожа на мою маму. Та і  я подібного досвіду встигла хлебнути в шлюбі.

А підлаштовуватись під співрозмовника мені не в новинку. Тому ми обговорили способи приготування торта Наполеон, і почали розмову про те, як зберігати жоржини.

В садівництві у мене досвіду не було, не рахувати ж суд між магазином Все для дачі і їх поставниками сайтом Дім. Огород. Садочок, який кинув магазин на двісті тисяч гривень?

Тому я більше слухала.

Вже після обіду, коли я добралась до вбиральні, готуючись їхати додому, мене перехопила Ліза. Вона навіть не намагалась виглядати приязно.

Я розуміла дівчину – на її фоні нова, за її думками, невістка, виглядала краще. Купа уваги від свекрухи, схвальні погляди від Всеволода Романовича, очевидно змушували Лізу ревнувати родичів до мене.

- Ти гарно вписалась  в родину, - зиркнула дівчина з-під лоба на мене.

- Гарна родина, - я усміхнулась.

Як би я не сердилась на Германа за його витівку з гостями без попередження, та мала визнати, що його батьки чудові люди. У них в домі відчувалась злагода, і це підкупляло, змушувало прагнути побути з цією сім’єю ще, щоб зарядитись їх теплом.

Всеволод займався бізнесом, і забезпечував родину. Люда не працювала з моменту одруження ніде, знайшовши своє покликання в служінню сім’ї. І як би я не була противницею шлюбів чи чоловіків, та мала досить здорового глузду, щоб визнавати право людини реалізовувати себе прийнятним для неї способом. Тобто, кайфує Германова мати від свого статусу господині – та на здоров’я. Тим більше, що у неї є час на себе – вона регулярно відвідує салон краси і масажистку. Я ж, наприклад, собі це дозволяю не так і часто, через брак часу.

- Ага, і Герман душка, - не відставала від мене брюнетка.

- Що є, то є, - я кивнула. Спробувала пригадати найпозитивішу Германову рису, щоб якось його похвалити: - Готує він смачно.

- Але ти не зазнавайся, це лише Герман сліпий, - Ліза розтягнула губи в посмішці. – Та всі ми знаємо, що ти аферистка, і це – не його дитина. Тож  добре подумай, яка ганьба тебе чекає.

Якби ж то це стерво знало, яка б я була щаслива, коли б її слова виявились правдою. Проте мимо волі Ліза своєю фразою пролила світло на те, яким чином Герман опинився в клініці репродуктивних технологій. Схоже у чоловіка є проблеми. От тільки співчувати мені йому не вистачало.