14 Євгенія

В ліжку я підскочила як ошпарена, глянула на вікно – сонце стояло високо. По відчуттях – я виспалась, як давно вже не висипалась. І... проспала. Лише за кілька хвилин до мозку дійшло очевидне – сьогодні субота, і нікуди не треба бігти.

Я знову вкуталась в ковдру, обіймаючи Тутсі.

- Що будемо робити? – запитала в кішки. Там м’явкнула, і спробувала звільнитися від міцних обіймів.

Зазвичай в вихідний я працювала. Така вже була звичка. Але зараз приємна слабкість і нега охоплювали організм, навіть звична вранішня нудота кудись поділась. Мабуть, я просто її проспала. Тому я вирішила присвятити цей день таким потрібним для вагітних приємним емоціям. Десь у мене завалялась книжка з мандалами.

Я перерила купу паперів і знайшла куплену в Єгипті розмальовку. Я так і не замалювала жодну з картинок, а вже минуло цілий рік, як її придбала. От саме час поуправлятись в цьому.

Схваливши такий план дій, я сходила  в душ, пожувала тости з чаєм, і одягнувши джинси з светром, вийшла з дому. Олівців чи фарб у мене в домі не було. Погода була прекрасною. Я пройшлась до магазину канцелярії. Старанно оминаючи МАФи з кавою.

Там з півгодини просто кайфувала, перебираючи фарби, пастелі і олівці. Не оминула моя увага і відділ з різними дрібничками типу шкатулок чи чашок, статуеток і свічок. Там, наче в музеї я перелапала все добро, і в результаті купила собі порцелянову шкатулку  в стилі Прованс. Зберігати в ній було нічого, але мені просто сподобалась ідея поставити її на туалетний столик.

В піднесеному настрої я повернулась додому, вигребла купу фломастерів і фарб, і розклала все на столі.

Прогулянка пробудила апетити, тому я роздумувала над перекусом, прислухаючись до власного тіла – чого б я з’їла. Від Германа була одна користь – він притягнув в мій будинок цілу гору їжі. В холодильнику тепер був виноград, яблука, мандарини, авокадо, лосось, салямі, кілька видів сиру, і навіть банка меду.

Я нарізала сир з виноградом, полила все медом, і приготувалась до поїдання, одночасно малюючи яскравими фломастерами метелика в розмальовці.

Так мене і застав дзвінок в двері.

Дуже нехочи я відірвалась від своїх занять і попленталась відкривати.

Хто б сумнівався, кого це принесло? Тільки не я. Усміхнений Герман викликав купу роздратування. Ну чому він причепився до мене як реп’ях? Я ж так чудово проводила час. Ще хотіла подивитись якийсь серіал.

- Ти не відповідаєш на дзвінки, - заявив чоловік, пройшов в квартиру і чмокнув мене в щоку.

- Не роби так, - я спалахнула. Від його дотику в тілі пробіглись електричні спалахи. І не доречно пригадалось що мені снилось.

А снився Герман без одягу, він палко мені цілував, і у ві сні мене буквально скручувало від бажання. Спробувала викинути фрагменти сну з голови. Це все від довгого утримання. Сексу у мене після розлучення не було. От і чіпляється підсвідомість за образ першого ліпшого симпатичного чоловіка. Тим більше, що Герман, з закоченими рукавами і розстебнутою на кілька ґудзиків сорочкою, вчора біля кухонної плити був дуже сексуальним.

- Мені приємно тебе цілувати, - заявив блондин. – У тебе шкіра така м’якенька.

Я спалахнула як жарина. Я ж розумію, що він зараз про поцілунок в щоку. Але сон переплівся з реальністю. Мимо волі затримала погляд на його губах, пишних, рівно окреслених, і глитнула слину в сухому горлі.

- Перш ніж, - мусила відкашлятись, щоб говорити нормально. – Перш ніж торкатися людини треба спитати, чи вона цього хоче.

- А ти хочеш? – покірно запитав Герман, і присунувся до мене ближче. Від його тіла віяло прохолодою з вулиці і водночас розходився жар.

- Ні, - я сама собі не вірила. Відбувалось щось жахливе, що вибивало мене з колії. Цього не мало б бути, але в животі знову закрутився вогняний вихор, змушуючи думки плутатись. Занили груди, дряпаючись сосками по светрові. Щоб замаскувати свій страх, я пішла в наступ: - Навіщо ти приперся?

- Мені надійшли папери по справі, хотів щоб ти подивилась. Я телефонував, але ти не брала слухавку. Я хвилювався, - пояснив Герман.

- Я просто забулась ввімкнути звук на телефоні, - рикнула я, йдучи в кухню, де на столі мене чекала така бажана мандала. – Міг би набрати мене пізніше.

- Ну я вже приїхав, глянеш на документи? – Герман хазяйновито ввімкнув чайник, і закинув в рота виноградину, злизавши краплю меду з пальця.

Моя реакція не порадувала, бо я заворожено слідкувала за його губами.

- Ні, - отямлюючись відповіла на все одразу. І на власну реакцію, і на запитання чоловіка. Треба гнати його в шию.

- Не зрозумів? – Герман здійняв брови.

- Я не буду займатися твоєю справою, - сідаючи за стіл пояснила я.  – Я погарячкувала, коли ми домовлялись, ти вивів мене з рівноваги. Але, - махнула рукою і трішки підвищила голос, бо відразу побачила, що Боголюб збирається протестувати. – справа не втому, що я не господар своєму слову. Мені забороняють правила адвокатської етики братись за такі справи, розумієш? Я допомагала Остапенку, і тепер можу отримати дисциплінарне стягнення, якщо почну надавати допомогу іншій стороні справи.

- Що ж, - Герман зітхнув, на мить його обличчя втратило життєрадісність. – Це несподівано, але я звісно не збираюсь ставати джерелом твоїх проблем, - чоловік знову усміхнувся. – Та і якщо ти менше працюватимеш, це тільки краще. Але, - він скопіював мою інтонацію. – На папери глянь будь ласка. Для тебе це п’ять хвилин, а я буду спокійний.

- Гаразд, - я почувалась трішки ніяково, що відмовила людині в професійній допомозі. Навіть якщо ця людина Герман Боголюб.

- Я їх в автомобілі залишив, - Герман залив чай окропом, але відставив чашку. – Давай десь пообідаємо, і ти заодно подивишся що там прийшло?

- А давай ти просто скинеш мені все на месенджер? – спробувала відмовитись від компанії я.

- Там стос паперів, листків сорок.

Я уявила як все читатиму з екрану телефону, і хитнула головою.