13 Герман

Двері рвучко розчинились, і на порозі з’явилась Євгенія в плащику і сумочкою.

- А я саме вийти зібралася. – усміхнулась вона. – Яка прикрість, що ти не можеш зостатися.

- І куди це ти намилилась проти ночі? – я не поспішав її пропускати.

- В магазин.

- Я все купив, - указав на об’ємний пакет.

- Б’юсь об заклад, що не все, - дівчина пустила бісики очима. – Нас тут три дівчинки, не думаю, що ти подумав про Тутсі.

- Ти маєш рацію, - я зітхнув. Ще її мутанта лисого годувати мені і не вистачало. – Зачекай, закину скоропорт в холодильник, і піду з тобою.

- Та тут іти всього нічого...

- Ти можеш послухати мене хоч раз? – я вже поспіхом роззувався, і летів на кухню де, незадоволена від вторгнення на її територію, шипіла кішка.

Женя зітхнула, але з квартири не вийшла. Чекала на мене, роблячи вигляд, що її дуже цікавлять власні нігті, бо на те, як я розкладаю рибу і м’ясо в холодильнику вона увагу не звернула.

Батько завжди мене вчив, що дівчатка уразливі створіння, і про них треба дбати.  І от нарешті Євгенія наче стала поводитись як дівчинка. Я навіть видихнув з полегшенням.

Ми вийшли в будинку, і неквапливо пройшлись до ближнього супермаркету на сусідній вулиці.

Погода була чудова. Повітря злегка прохолодне, з запахом опалого листя, каштани під ногами, хоч і осінь, та все ще досить тепло. Думаю вагітній така прогулянка буде точно на користь. Шкода, що вона відмовляється від переїзду. Тоді б ці прогулянки можна було зробити щоденними.  А так справ у мене було забагато, щоб кожного вечора провідувати Євгенію.

Повернувшись в квартиру, я помітив що щічки у Жені стали рожеві, а очі блищать. Точно треба її перетягувати до себе.

Я дістав стейки лосося, які власноруч відібрав з останньої поставки.

- Сьогодні обіцяна риба на вечерю, - оголосив дівчині, поки вона годувала кішку.

- Казати, що я сама здатна приготував їжу, марно? – приречено запитала Женя.

- Авжеж.

- Ти неправильний чоловік, - вона хитнула головою і сіла за стіл.

Готувати я і справді любив, але в супереч тому, щоб хтось подумав, робив це не часто. Не виникало бажання вражати своїх дівчат. Зазвичай я вражав їх в іншій площині. Женя ставала включенням, бо нагодувавши її першого разу я відчув себе самим крутим чоловіком і майбутнім татусем на світі. Я зробив так як вчив батько, зробив правильно, з моєї точки зору: оточив матір своєї дитини максимальною турботою. Тому і Євгенії відповів:

- Я  - найправильніший чоловік з усіх, що існують.

Я закинув рибу на пательню, закінчивши маринувати її в спеціях. І дістав пакет з зеленим горошком.

Коли повернувся за вершками, з холодильника мені під ноги спланував аркуш паперу. Я схилився за ним, і здригнувся.

- Бійся? Ще що за фігня?

- Це тебе не стосується, - Євгенія вихопила з моїх рук папір, зіжмакала його і шпурнула в відро для сміття.

По її похмурому погляді і напруженому тілу відразу стало зрозуміло, що все не так просто. І я ледве встиг подавити хвилю роздратування. Треба зберігати голову холодною, а як тут будеш тримати себе в руках, якщо ця блондинка знову створює загрозу для мого єдиного сина? І яка ж хитра, коза, перед цим так мене забалакала, що я забувся її допитати ї про те, що чув в поліцейському відділку.

Я повернувся до сковорідки, беручи паузу. Перевернув рибу, збавив вогонь. Ніби нерви, що задзвеніли як струни, знову розслабились, і можна розмовляти.

- Женю, - почав максимально спокійним тоном. – Якщо ти мені нічого не скажеш, я не зможу тобі домогти.

- З якого дива ти вирішив, що я твоєї допомоги потребую? – її вузька  ніжна долоня вкотре за вечір торкнулась низу живота. Я це розумів як жест її беззахисності.

- Бо ти жінка, - сказав і зрозумів, що припустився помилки. Очі Євгенії спалахнули роздратуванням.

- Авжеж я жінка, а не безпорадне дитя, - відповіла вона. – І я нічим не гірша будь-якого чоловіка.

- Ти вразлива, - я спробував достукатись до її розважливості.

- Я. Здатна. Сама. Вирішити. Свої. Проблеми, - це було сказано саме так, кожне слово з великої літери.

- Я намагаюсь бути з тобою чесним, і в інтересах нашої дитини бути так само чесною зі мною, - спробував зайти з іншого боку я.

- Чесний? Не сміши. Що ти про себе розповів?

- Та все. Про свою мрію стати другим Гордоном Рамзі, про те, що потім знайшов покликання в бізнесі...

- Ти вихвалявся, - перебила мене дівчина.  – Справді важливих речей я так і не знаю.

- І що тебе цікавить? – мені було неприємно. Я розповів їй більше, ніж будь-якій попередній з своїх жінок.

- Наприклад, як твоя сперма опинилась в клініці? – Євгенія схилила голову набік і прикусила губу, питливо дивлячись на мене.

Я розгубився. І знову взяв паузу. Повернувся до риби. Подивився на горошок – переварився. Ці справи дали мені можливість уникнути негайної прямої відповіді. Що я їй маю казати? Сам собі похитав головою. Я не готовий сказати їй все як є.

- Мовчиш – полетіло в спину. – От бачиш, Герман, всі прагнуть захистити свої кордони.

Вона вперше мене назвала по імені. Мав би радіти. Але натомість відчував тільки гіркоту.

- Це зовсім інше, - вичавив з себе.

- Мені насправді все одно, - відповіла дівчина. – Менше всього в світі мене цікавлять чужі таємниці. Але і мої залиш мені.

- Не можу, - я розвів руками. – Ми ще повернемось до цієї розмови.

Я вирішив, що все що мене цікавить я можу дізнатись через Шуліку. Тому почав викладати на тарілку рибу і гарнір.

- Коли у нас перше УЗД дослідження? – змінив тему, виставляючи тарілку з їжею перед Євгенією.

- Через тиждень, - очевидно, що дівчина теж зраділа зміні теми.

***

Розмова з Євгенією залишила мене в повному душевному дисбалансі.  Як з нею спілкуватися я так і не зрозумів. Вона дуже гостро сприймала всі спроби проявити турботу. Аж так, що мене це стало бісити. Я до неї і так і сяк, але вона вперта як віслючка.