10 Євгенія

Як же я розлютилась на цього недоумка. Тільки професійна витримка дозволила не накинутись на Германа з кулаками. І справа не у втраченому клієнті – за них я давно не трималась. На місце одного обов’язково прийде кілька інших. Але сам факт Германової нахабності просто виводив мене з рівноваги.

І ще і грошима своїми розкидається.

Можливо, він вважав, що я з тих принципових людей, що за будь-яку ціну хоче віддати борг, і не почуватися винною. Але тут його чекав стовідсотковий облом. Професія зробила мене нечутливою до докорів сумління. Тому гроші я йому повертати не збиралась.

- Жень, - Герман був приставучим, як реп’ях. Що не дивно для людини його штибу. Такі звикли досягати свого за будь-яку ціну. І зараз я кидала ому виклик.

Але він  уявлення не мав з ким зіштовхнувся. Я була ніби та арматура під шаром вати. Здавалось, що я м’яка, лиш натисни сильніше. Та насправді я не з тих, що ламаються.

Герман мене хопив мене біля автомобіля. До того часу я вже встигла подумати як йому віддячити за втраченого клієнта. Можна було б подати на нього заяву за сталкерство.

- Ну що ще? – склала руки під грудьми, всіляко демонструючи свою неприязнь.

- Я серйозно, мені треба адвокат, - чого  убого люба не віднімеш, так це посмішки. Вона у нього так, що відразу хочеться придурку пробачити всі образи. Як у нашкодившого хлопчака. Так буває може усміхатися мій братик Стьопка, і тоді я йому ладна пробачити все-все, і порвані папери, і зламаний паркер, і навіть малюнок на новій шкіряній сумочці.

Я відвела очі від Германа, щоб буває випадковов не потрапити під чарівну дію його посмішки. Зітхнула, вдаючи що роздумую всерйоз над його пропозицією.

- Гаразд, - видихнула повільно. Зараз ти у мене отримаєш. – З Остапенка я взяла тисячу за один виїзд..

- Не проблема, - Боголюб радісно потягнувся за гаманець, перебиваючи мене. Я ж хитнула головою.

- З тебе дві. За кожен день роботи.

- Окей, - він все ще радісно вишкірявся, навіть не уявляючи в які космічні суми виллється йому ця співпраця.

Я ж відчуваючи певне моральне задоволення від цієї ситуації теж усміхнулась.

- Чекаю тебе завтра в офісі...

- Євгені Віталіївна, - з порогу відділку поліції збіг офіцер. – Це щодо вашої вчорашньої пригоди...

Я виразно подивилась на Германа. Мовляв, вже досяг свого, то забирайся геть. Але той навіть не здвинувся від мене на п’ядь. Так і стояв, роздивляючись мене, ніби восьме чудо світу. І усміхався щасливо.

Тим часом коп дійшов до нас.

- Ми отримали відео з камер спостереження на вашому будинку, - повідомив мені поліцейський, чим заслужив мою посмішку. От можуть коли хочуть працювати оперативно. Звісно всьому причина дзвінок прокурору з проханням про послугу, але ж сам факт.

- І? – я питально подивилась на поліцейського. – Там є кого впізнавати?

- Нажаль, якість зображення дуже погана. Прокурор сказав направити відеозапис експерту, щоб покращити його.

- Ясно, дякую.

- Ви ж повідомите мені якщо напад повториться?

- Напад? – загрозливо спокійне запитання Боголюба  я проігнорувала.

- Дякую, - підкреслено ввічливо відповіла поліцейському. – Обов’язково повідомлю, якщо буде щось підозріле.

- Женя, негайно поясни мені що сталось, - Герман присунувся ближче, і навіть одну руку поклав на дах мого автомобіля.

- Це тебе не стосується.

- Це стосується мого сина, - звісно він буде сунути свого носа в мої справи. І погляд он який занепокоєний.

- Це донька, - замість чогось логічно відповіла я на останні його слова.  – І це моя, моя і тільки моя донька.

- Там - наш син, - Герман загрозливо навис наді мною.

- Та що ти причепився. Зроби собі іншу дитину. А від цієї забери свої шовіністичні плани.

- Я хочу тільки цю, - він хитнув головою. – А тепер давай, розповідай, що там у тебе за проблеми.

- Ніяких проблем, - бісить. Як же він мене бісить. Самовпевненістю, зверхністю, і бажанням вдертися в моє життя. – У мене все чудово.

- Я так і подумав, - Герман єхидно усміхнувся. – Ти все ще не хочеш переїхати до мене?

- Ні за що. А тепер відійди, я втомилась і хочу додому.

- Я проведу.

- Та ти дістав! – я штовхнула його, але з таким самим успіхом могла б спробувати зсунути брилу. – Ти і вдома мене будеш сторожувати?

- Чудова ідея. Я б і посторожував, і ... точно. Давай я до тебе переїду.

- Категоричне ні.

- Варто було спробувати, - Герман зітхнув. – Поїхали вже.

- Твій автомобіль – там.

- Я їду з тобою.

- Слухай, я так зрозуміла, що ти вчора і влаштував все це, щоб злякати мене, - версія була очевидною. Хто ще був настільки зацікавлений  втому, щоб я почала нервувати  і міг підлаштувати мені неприємності? Правильно, Герман Боголюб.

- Я був зайнятий, - здається Герман навіть образився на ці підозри. – Не знаю, що там сталось, бо ти, між іншим, не кажеш. Але як бачиш вчора у мене були дууууже важливі чоловічі справи.

Не знаю як, але поки Герман забалакував мене, мої ключі від авто опинились у нього в руках. Він пілікнув сигналізацією, і відкрив дверцята водія.

- Я поведу, кажи адресу, - нахабно заявив чоловік.

Я зітхнула. Я і справді сильно втомилась. Влаштовувати шоу прямо під вікнами поліції у мене вже сил не залишилося. Краще нехай відвезе мене і забереться, ніж стояти тут і сперечатися до безкінечності. І нехай не сподівається, що переміг. Це тактичний хід, покликаний зберегти мої ресурси перед головним боєм.