9 Герман

Я помічаю як  в очах Євгенії збираються до купи крижинки. Ще мить, і мене обпече цією кригою. Вона з холодною люттю шарпає стільця, а я задихаюсь від цієї морозної свіжості, якою вона мене оповила.

Я поцілував Женю. Ледь відчутне торкання губами шкіри і я ніби провалююсь в вир її запаху та тепла. Все тіло неконтрольовано вимагає чогось більшого.

-  Ви з ним.., - побитий Остапенко ледь не переходить на ультразвук, тикаючи звинувачувально пальцем в Євгенію.

Дівчина раптом блідне. Так стрімко, що я буквально помічаю, як знебарвлюються її щоки з гори до низу. Женя кладе руку на живіт в захисному жесті.

А мій кураж, відчуття зверхньої переваги, що я щойно відчував, змінюється тривогою. Так само стрімко, як відливає кров від шкіри Євгенії. Мить – і я панікую. Що  я творю, йолоп, придуркуватий. А раптом нервове напруження зашкодить дитині? Як  я про це не подумав раніше – бо розумом куций..

- Все гаразд? – нахиляюсь до адвокатесси.

- Все прекрасно, - холодно відповідає вона.

Я запихаю всі уїдливі слова собі глибоко в горлянку. Знайшов час для вистав. 

- Може тобі швидку викликати?

- Собі викличеш, як я з тобою закінчу, - Євгенія робить глибокий вдих, і я розумію, що увесь цей час Вадим Остапенко щось казав, проте всі його гнівні викрики пройшли повз моєї уваги. Все про що я міг думати – син. І Євгенія.

- Вадим Вікторович, - Євгенія тягне до себе свій пудовий портфель. Відгороджується ним від клієнта, від мене, від Шуліки . – В силу того, що з’ясувалось, у мене виник конфлікт інтересів, і я нажаль не можу надавати вам послуги з правової допомоги без порушення правил адвокатської етики.

Дівчина каже фразу твердо, прямо дивлячись в очі Остапенку. Якщо звісно в тих двох синіх щілинах можна роздивитися самі очі.

Лемент Остапенка затихає.

- Авжеж, - він киває. – Ні про яку правову допомогу не може йти й мови. І аванс поверніть.

- Це.., - Женя не встигає відповісти. Навіть не знаю, що Овна хотіла там сказати, але з неї станеться віддати цьому придурку все до копійки. Якраз це я обдумував. Тому поклав їй руку на коліно, від чого Євгенія осіклась. А  я скористався паузою:

- Скільки там тобі винна моя дівчина? – я демонстративно вийняв гаманець.

- Тисяча баксів.

- На, - вийняв і відрахував під злим поглядом Жені десять купюр.

Вадим Остапенко згріб не рахуючи гроші в кишеню.

- Ну, що  я хочу сказати, - Шуліка відкашлявся.  – Вітаю вас з поповненням у родині. Так а з справою що робимо?

- Ви що не бачите, що  я без адвоката? – обурився Вадим. – Мене побили і пошили  в дурні. Я цього так не залишу.

- А мирова угода? – із згасаючою надією запитав слідчий.

- Угода, з цими? – розмова повернулась геть не так, як  я очікував. Я думав, що коли нейтралізую Євгенію, то Вадим піде на уступку. Але він задається тільки дужче образився. – Ні. Нехай відповідає по закону. Я на вас всіх скарги понаписую.

Качок підвівся, показуючи, що розмова закінчена.

Євгенія сиділа з кам’яним обличчям, втративши всілякий інтерес до розмови. А може навіть в середині і зловтішалась.

Я тільки  за Вадимом зачинились двері, дівчина теж зірвалась. Шуліка щось кричав в спину, але я не слухав. Побіг за адвокатессою, щоб в коридорі спробувати вихопити з ї пальців важкий портфель. Треба на законодавчому рівні заборонити їм таскати такі важкі речі. Цегла там у неї, чи що?

- Пусти, негідник, -  нарешті Євгенію прорвало. Вона відчутно стукнула мене кулачком в плече. Потрапила в синець, і мені увесь бік проштрикнуло болем. – Чого ти досягнув? І навіщо ти йому гроші дав? Багатий такий? Так от, я тобі їх повертати не збираюсь, і не мрій. Це моя компенсація за безсонну ніч.

- Та не треба...

- От і котись з блеску. Сподіваюсь, це була наша остання зустріч.

- А  я думав тебе найняти. Та я навіть бійку влаштував, - так, я прибрехав. Але раптом подіє? – Заради того, щоб був привід адвоката найняти...

- Ще б пляшку віскі в АТБ вкрав, - на мить Женя усміхнулась. Така мила і осяйна усмішка, що мене знову вибило з колії.

- І ти будеш мене захищати?

- Чорта з два.