8 Євгенія

Я ледве встигла домовитись з черговим клієнтом про нову консультацію, як телефон озвався дзвінком від слідчого.

- Євгенія Віталіївна, є новини по справі Боголюба, - радісно повідомив слідчий Шуліка. – Нам треба допитати вашого клієнта, тому узгоджую час допиту з вами...

- Давайте на наступному тижні, - я розтерла скроні, які ломило він безсонної ночі. Спати хочу. Увесь час хочу спати.

І ще цей Герман Боголюб, який як набридлива муха  в кожній шпаринці. Постій щось про нього нагадує. ТО запах кави з коридору, то слідчий ось.

- Я  вже говорив з Вадимом, він готовий на сьогодні на п’яту вечора, - ганський підлий слідчий. Могла б на нього пожалітись комусь, так би і зробила. – У вас з часом як?

- Ніяк, - стукнула кулаком по столу і зашипіла від болю. Але це привело до тями. – Але я намагатимусь викроїти хвилин двадцять.

- Чудово. Гарного дня, - життєрадісний слідчий вимкнувся. А  я швидко забила собі в нагадування час зустрічі, щоб завчасно виїхати.

І повернулась до поточних справ.

Все робилось на якомусь автоматі. Відтворене відео стояло перед очима, накладалось на інші картинки. І від того я відчувала сильну тривогу.

Чуму мені в житті не щастить з чоловіками? Я ж схожа на батька. Кажуть, якщо дівчинка схожа на свого тата, то обов’язково має бути щаслива. Але на мені ця система дала збій.

Сестри вважали, що я таткова улюблениця. Мені він приділяв найбільше уваги. Найсильніше муштрував, ганяв і діставав. Я б не назвала це любов’ю.

Батько хотів сина. І остаточно заспокоївся, лиш коли мама народила Степана.  Адо того, ми з двома меншими сестрами стали йому тренувальними мішенями.

Коли на першому УЗД-дослідженні четвертої вагітності батьку сказали, що у плода проглядається пісюн, він ледь не стрибав від щастя по  стелі.

- Я буду батьком справжнього сина, - кричав мені в слухавку, телефонуючи на емоціях.  –Я буду справжнім татом.

Мене це ніби розпеченою голкою прошило. Звісно, я раділа за батьків. Але виходило, що три рази до того, він був не справжнім татом... Ось так.

Мені готували кар’єру олімпійської чемпіонки. Батько загорівся жіночим біатлоном. Але розрив зв’язок років в сім поставили хрест на цих сподіваннях. Я відновлювалась пів року. Але жоден тренер не хотів працювати зі мною після того випадку. В олімпійську збірну я звісно так і не увійшла.

Шлюб теж став суцільним розчаруванням. Батько вчив нас справлятися з своїми проблемами самотужки. І токсичні стосунки я переварювала н одинці з собою, навіть сестрам боячись розповісти те, що було.

Сповіщення задзеленчало раптово. Я повільно зібралась, втішила дитину в середині себе, що це остання на сьогодні зустріч, і вирушила до слідчого управління.

Вже помітивши на стоянці знайомий лендровер, зрозуміла, що нічого доброго мене не чекає.

Черговий псих вирішив відігратись на моєму клієнту. В коридор управління я зайшла так обережно, ніби ступала по крихкій кризі. Один необережний крок, і під підборами затріщить лід, розійдеться шматками, і я шубовсну в чорну воду. Накотило відчуття безвиході і туги. Зберись Женю,  зможеш. Хто як не ти?

- Євгенія Віталіївна, ми тільки вас і чекали. – слідчий Шуліка радісно підсунув мені стілець, як тільки я зайшла в кабіне. Окинула поглядом компанію – Вадим Остапенко в темних окулярах, і радісно усміхнений Герман.

На ньому я сфокусувалась на довго. Світле волосся нерівними пасмами падало на чоло. Ніс трішки під пух. Губи, до біса сексуальні порочні...Я вже його ненавиджу.

- Сонечко, як ти почуваєшся? – Герман зірвався з місця окинувши мене поглядом. Я приготувалась до нападу токсикозу. Але чоловік справді позбувся своїх парфумів з ароматом кави, тепер від нього пахнуло хвоєю, і чимось свіжим. – Сідай ближче. Дай свій потфель сюди, годі тягати такі важкі речі. Як дитина? Коли ти там казала нам на аналізи?

- Що ти несеш? – зашипіла на нього. І демонстративно потягнула стілець на інший край столу.

- Не тягай важке, - він ухопився за стілець. – Для цього  в тебе є я.

- Що відбувається? – Вадим стягнув окуляри і витріщився на мене.  – Ви знайомі?

- Вона носить мого сина, звісно ми знайомі, - обличчя Германа осяяла ідіотська посмішка. І він потягнувся до моєї щоки, щоб поцілувати, теплі губи розіслати згаю мурах по тілу. Ніби сонячний промінь торкнувся обличчя. – Скучив за тобою, страх.