4 Євгенія

Як же мені було зле від одного вигляду цього невігласа. Що вже казати про його запах – парфум з солодкими нотами кави ніби був спеціально створений для загострення мого токсикозу.

На щастя наш охоронець Богдан не без зусиль, але скрутив відвідувача, що матюкався, ліз битися і кричав на увесь офіс, що він батько моєї дитини.

Червона як рак, з нудотою, я повернулась в кабінет, і відчинила вікно, щоб запах блондинистого нещастя якнайшвидше випарувався з мого кабінету.

Вже коли мій організм заспокоївся, я змогла нарешті мислити логічно. Звідки цей чоловік, який так і не представився, знає про мою вагітність?

Я мовчу про те, що нашу сварку чув увесь поверх, і Мілана, моя помічниця, вже очевидно має цілу купу питань до мого стану, які вона через субординацію так і не наважиться мені поставити.

Авжеж я не планувала нікого повідомляти про свою вагітність. Та навіть моя мати нічого не знає. Ця авантюра із штучним заплідненням – лише мій секрет.

Я рано вийшла заміж. За такого ж красивого хлопця, як той, що тільки-но викликав у мене блювоту. І це заміжжя було найгіршим в моєму житті часом. Окрім краси і великої образи на увесь світ Ростислав більше нічого не мав. І не хотів мати. Безгрошів’я, вічні претензії і докори, сварки. Абюз як він є.

Я рік намагалась вирватись з токсичних стосунків, лише глибше провалюючись в їх трясину.

Світ жорстокий до жінок. Сучасне законодавство тим більше. Я, юрист, тоді ще без адвокатського свідоцтва, зрозуміла, що просто не спроможна захистити себе. І всі навколо лише знущаються над моїми потугами – поліція, судді, сусіди. Осудливі погляди  в дусі, що я сама винна. Неприкриті докори від свекрухи, за те, що я неправильна дівчина, не можу терпіти наругу над своїм тілом, сидіти і не висовуватись, чекати, поки її Ростик зміниться на краще.

Зрештою з жертви в очах останньої я стала монстром, що і зробила з її чемного тихого сина чудовисько.

Але насправді чудовиськом він був завжди. Просто до певного часу маскувався під тихушника.

 З тих стосунків я винесла одне – ніколи знову. Про що шкодувала, так це що не додумалась народити тоді. Мала б зараз собі втіху.

Дітей  я хотіла понад усе. Проте чим більше практикувала як адвокат, тим більше бачила проблем, які мали матері від своїх чоловіків.

Рішення щодо послуг клініки репродуктивних технологій я виношувала довго.

Навіть розглядала варіант випадкового сексу з незнайомцем, але відкинула його. Ну не можу я ось так просто, ризикуючи здоров’ям, влазити  в подібну авантюру. Довготривалої ж присутності чоловіка в своєму житті я не хотіла в жодному разі.

Клініка приваблювала мене тим, що генетичний матеріал там мав всіляко перевіритись, і мене б не чекали сюрпризи у вигляді спадкових захворювань. Окрім того, клініка обіцяла повну анонімність донорів. Тобто я не знала імені того, чиє сім’я буде використано. А він відповідно  в жодному випадку не мав дізнатися хто стане виношувати його дитину.

Ідеальний варіант – тільки моя донечка. Ніяких чоловіків, які б намагались вказувати мені як виховувати дитину, чи посягали на мою свободу.

І от на тобі.

Я набрала номер головного лікаря цієї богадільні, і поготувалась скандалити.

- Валерій Вікторович, це адвокат Андрієць, маєте вільну хвилинку, не маєте? Ну знайдіть, бо у мене питання на мільйон. З якого дива якийсь мужик оре що він батько моєї дитини?

- Женя, ну еее, - на тому кінці слухавки зам’ялись, очевидно збиті з пантелику моїм офіційним тоном. В останнє наше побачення ми розійшлись ніби приятелями. – Тут таке... всі ми люди, знаєте, - я закотила очі поки він мямлив якісь виправдання. – всі помиляємось... от і це людський фактор, розумієте, про що я?

- Ні. Абсолютно не зрозуміло, що то за чоловік, і чому він приперся.

- Ми використали його матеріал, і він про це дізнався, - вже чіткіше відповів Валерій Вікторович.

- Як?

- Ну думаю вам буде не цікаво знати подробиці, - вирішив все за мене лікар. Чим викликав нову хвилю роздратування. – Ми пропонуємо в якості компенсації гарну знижку на наступні обстеження, що скажете?

- Я на вас в суд подам, - я обірвала зв’язок.

Гади. Пройдисвіти. Безсоромні аферисти.

Вони ще сміють сподіватися, що я буду продовжувати вести вагітність в їх клініці? Яке нахабство.

Я відкрила новий файл на комп’ютері і вийняла з сейфу папери по клініці. Зараз я такий позов накатаю, що вони збанкрутяться на виплаті моральної шкоди.

Я занесла пальці над клавіатурою... і зупинилась.

Зараз про мою проблему знають в клініці і той псих, чий один нещасний сперматозоїд потрапив в мою яйцеклітину. Завтра про це знатиме увесь суд. О боже. Тільки не це. Вони там пліткують гірше, ніж баби на лавці під під’їздом.

Уявила, як будуть перемивати мої кісточки в коридорах суду, і звернула так і не розпочатий документ. Оце так конфіденційність.

Ні, краще нехай всі навколо вважають, що дитина плід випадкового зв’язку, ніж я розкрию все своє особисте життя на загал міста.

Живіт скрутило від голоду. Я вийняла із сумочки яблуко. Вгризлась в кислу хрустку м’якоть. І вирішила відкласти прийняття рішення з клінікою на завтра.

З проблемою треба переспати.

Під кінець робочого дня я настільки заспокоїлась, що до мене навіть повернувся вранішній дзен.

Прийду додому, зроблю собі здоровецьку чашку ромашкового чаю, наберу повну ванну теплої води, подивлюсь якусь комедію. Мені треба більше позитивних емоцій.

Розпрощавшись з працівниками, я вийшла з офісу.

І ледь не заскреготала зубами від розчарування. Блондин нікуди не подівся. Стояв на парківці, обпершись об мою автівку, склавши ногу на ногу, а руки на грудях, і з-під лобу спостерігав, як я шукаю в сумочці ключі від автомобіля.

- Я почитав про токсикоз, - чоловік усміхнувся, від чого на його щоці з’явилась ямочка. – Я викину ці парфуми.

- Чого ти хочеш? – стала на безпечній відстані від нього, так щоб вітер відносив його запах від мене. - Грошей? Я заплачу, лише зникни.