Якщо Марта вважала, що мене здатна зупинити її дитяча образа, то вона погано уявляла з чим зіткнулась. Що могло мене зупинити на шляху до мого сина? Правильно, абсолютно ніщо.
Напередодні зустрічі з тією, що носить мого малюка, я трішки знервувався. Бог послав мені один єдиний шанс. І я маю використати його повною мірою. До цього часу я вважав, що мені не буде кому передати бізнес, не особливо намагався слідкувати за своїми звичками і життям взагалі. Але тепер все зміниться, бо десь там в животі незнайомки росте мій нащадок.
Як ми будемо знайомитись?
- Привіт, я Герман, і я батько твоєї дитини, - я банально репетирував перед дзеркалом зранку. Скривися, ніби розкусив горошину духмяного перцю. Хіба так кажуть? Поправив краватку: - Привіт, я Герман, мені стало відомо, що ви скористались послугами клініки репродуктивних технологій, так от я – твій донор...
Хоча який я такий донор? Донори це ті, що дають добровільно свою кров і органи. А я дав умовно добровільно.
Я махнув рукою на репетиції. Розберусь по ходу справи, аби тільки ця жіночка була на місці.
З досьє Євгенії Андрієць мені стало відомо, що їй тридцять один рік, вона незаміжня, і працює адвокатом. Я промоніторив її справи, був вражений позитивними відгуками – жіночка була з залізними яйцями, і геть не дурна.
В уяві малювалась типова синя панчоха. Некрасива, немолода, заучка, що не змогла захомутати собі пристойного чоловіка. Ну нічого, зате вона розумна, і значить наш син буде красивим в мене, і розумним в квадраті. Адже я теж далеко не дурень.
Та навіть якщо він успадкує мамині криві зуби, чи що там у неї такого відштовхуючого – байдуже. Я готовий прийняти його будь-яким.
Я приїхав в офіс, який Євгенія знімала в центрі. Пристойне місце для адвоката, відразу видно, що вона не бідує. Це вже плюс – значить на дитині економити не буде.
В кабінеті мені спочатку здалось що я помилився.
Блондинці із стильним каре-бобом ніяк не можна було дати більше двадцяти п’яти років. Струнка підтягнута фігура в дорогому рожевому костюмі, акуратний макіяж, пропорційні риси обличчя. І навіть посмішка демонструвала рівні білі зубки.
Від її вигляду, зі мною відбулось щось дивне. Чи то нерви, чи збентеження, чи ще щось. А може я навіть захворів? Серце раптом застрибало в грудях як навіжене, пульс стукав в скронях, кров прилила до щік. І язик, мій язик, що завжди був мені підконтрольним, почав молоти такі дурниці, що я сам слухав і був готовий дати собі ляпас.
Євгенія просто вибігла з кабінету.
Ну якщо бути відвертим, то вона теж якось неадекватно відреагувала. З якось дива почала вимагати, щоб я викинув каву.
Може у неї з головою проблеми, тому і не вийшла заміж?
Проте, як би то не було, але від своїх слів я відмовлятися не збирався, і був готовий подбати про жінку. Забрати її від усього віту, оточити турботою до самих пологів, щоб вагітність протікала без будь-яких стресів.
Я вважаю, що я, як чоловік маю це зробити першочергово. Узяти на себе відповідальність і піклування про добробут мого нащадка і його матері. Зрештою, заробляти гроші це прерогатива чоловіка. Жінка ж має дбати про родину. І коли так сталось, що саме Євгенія витягнула єдиний щасливий квиток у вигляді вагітності від мене, то значить її я буду утримувати до повноліття сина. Так, щоб вона могла присвятити себе повністю вихованню і розвитку його здібностей.
Може вона від щастя так ошаліла?
- Та заберіться ви від мене, - Євгенія слабо відштовхнула мою руку, коли я біля кулера, спробував її підтримати. – Ви що псих, і мажетесь кавою замість лосьйону для гоління?
- Це просто такий парфум, - я вирішив, що краще довести дівчину до диванчика. Вона якось підозріло зблідла, а над губою у неї виступила смужка бісеринок поту.
- Ви .. ви, о Боже, - не знаю, що вона хотіла мені сказати, але з не сподіваю силою висмикнула свій лікоть з моїх пальців і побігла кудись коридором. Підбори цокали по гладких кахлях, по дорозі Євгенія послизнулась, ледве втримала рівновагу, ухопившись за стіну.
Мої яйця стиснулись в горошини від страху, серце впало кудись в труси, і я полетів за пришелепуватою жінкою слідом. Ще не вистачало, щоб вона впала і вбила нашого сина.
Євгенія звернула в якісь двері, я не дивлячись забіг за нею. Виявилось, що ми в туалеті.
- Оумггг, - почулось з кабінки, і я пригальмував.
- З тобою все гаразд? – обережно наблизився, завагавшись – а раптом вона без трусів. Але щоб такі звуки? Більш схоже що дівчину знудило. Ще ж що вона собі вдумала –отруїти нашого сина несвіжими продуктами?
- Не гаразд, тьху, - озвалась хрипким голосом Євгенія. – Що ви тут робите?
- Рятую тебе.
- Від чого?
- Може викликати швидку? – зовсім непогана ідея. – Що ти з’їла, що тебе нудить?
- Мене, - Євгенія показалась з кабінки, витираючи рот клаптиком туалетного паперу. –нудить від тебе.
- Не смішно.
- Та вийдіть вже, - вона відкрила воду, а я навіть знервований, на грані паніки, не міг відвести від неї погляд і перестати милуватися її відображення в дзеркалі.
- Не вийду, поки ти не погодишся поїхати в лікарню.
- Ти що, не розумієш, - Євгенія умилась, і різко повернулась до мене. Штовхнула мене з неочікуваною силою, прибираючи мою руку з хусткою. - У мене токсикоз, а ти просто просякнутий кавою.
- А.., - я відкрив і закрив рота.
І в цю мить в туалет забіг ще один персонаж у формі місцевих секюриті.
#3881 в Любовні романи
#1811 в Сучасний любовний роман
#728 в Сучасна проза
Відредаговано: 10.01.2022