1 Герман

1

Герман

- І от, Заюнчику, - Марта одночасно спробувала усміхнутися, і стиснути губи. Вона явно нервувала, перебирала руками серветку. Ледве не відриваючи шматочки. – Я вирішила, що ти повинен знати...Хоча, якщо хтось ще дізнається, то нашій клініці капець...

- Не тягни, - я не витримав, відвів погляд від колишньої.

А які у нас були плани. Марта видна дівчина, брюнетка, з типово східною красою – смаглява шкіра, темні, як переспілі вишні, очі, соболині брови. Вулкан пристрасті. І абсолютна відсутність гальм. Марта вважала, що їй всі винні, і всі щось зобов’язані. Ідеальний сонячний егоїзм.

Але поки я її розкусив, то навіть встиг освідчитись. Весілля вона хотіла в Італії, список гостей вже був заготовлений, а агентство по організації свят обрано заздалегідь. І це все на мене вивалили на третій день після торжественного вручення каблучки.

А яке то було вручення... Марті в той вечір все було не так. І суші прісні, і вино надто кисле. І на моє ставання на коліно, вона повідомила, що подумає. Правда думала не довго, лиш півгодини, за які я встиг викликати ліфт і спуститися на перший поверх її дому...

Після цього Марта виправилась. І з азартом стала мріяти про наше весілля. Мене це лякало. Зрозумівши, що я якось не так реагую на її ентузіазм, Марта вирішила прив’язати мене найнадійнішим способом – дитиною. Наші стосунки псувались, а її  спроби завагітніти все не увінчувались успіхом.

- У мене нарешті вийшло, - прошепотіла дівчина, з під довгих віял вій спостерігаючи за моєю реакцією.

- Тобто? – не хочу обнадіювати себе марно.

- Яйцеклітина запліднилась, - Марта стиснула пальці в замок. Потім з викликом на мене глянула:  – І прижилась.

Я перевів погляд від її обличчя до келиха вина, яке дівчина попивала, і здивовано підняв брови.. Потім спробував просканувати Марту через стіл. Невже там, під темно-вишневим сукном її сукні зараз б’ється... ?

- Ти вагітна? – я не міг повірити. Чергова хитра спроба мене повернути. Ось що це таке. Якщо вона і вагітна, то не від мене. Чи все ж від мене?

- Ні, - дівчина хитнула головою. Перекинула довгий хвіст темного волосся з одного плеча на інше, звабливо вигинаючи спину. – Не я.

- Марта, - ось тут мені схотілось схопити її за плечі і добряче струснути. Що за манера подавати інформацію так, ніби ти детектив пишеш. – Хто вагітний, і від кого? – ледве стримуючи злість сформулював головні питання.

- Коли ти пішов, я не здавалась, - Марта відпила вина. – Ти знаєш, у нас чимало матеріалу, і я не припиняла спроб запліднити чиюсь яйцеклітину.

- Тобто, ти брала біологічний матеріал ваших клієнток і засовувала в них мою сперму? – як я не підвищив голос сам не уявляю. Мабуть, витримка, тренування, і не бажання привертати увагу персоналу ресторану до моїх делікатних проблем, по при роздратування,  переважили. – А якби хтось дізнався?

- Це були зайві яйцеклітини, - Марта махнула рукою, так ніби ми говорили про якісь дрібниці. – Їх би теж мали запліднити і заморозити, про всяк випадок. Та хто їх лічить, взагалі? Одна там, одна сям... Заюнчику, ти що не розумієш, у нас з’явився шанс отримати бебіка. Твої живчики працюють.

- Що. Ти. Зробила? – чітко, ледь не по складах, запитав у неї, ще більше дратуючись від її сюсюкаючого тону.

- Коли яйцеклітина запліднилась, я так зраділа, що підсадила її клієнтці, - випалила Марта. – І все вдалось. Вона прижилась, їй вже скоро десять тижнів.

- Тобто скоро якась сімейна пара народить мою дитину? – ось тут я повірив Марті. І у мене по правді сказати був шок. Моя дитина. Тоді, коли я вже і думати про це припинив. Коли майже змирився, що мені не стати батьком. Моя дитина  в чужих людей.

За потугами Марти завагітніти я спостерігав поблажливо. Свій діагноз, безпліддя, я знав років з тридцяти. Вона справді дуже переймалась, нервувала і істерила. Так, що мені стало її по справжньому шкода. І я в усьому їй зізнався.

Марта працювала в клініці репродуктивних технологій. Вона ж і запропонувала мені спробувати штучне запліднення. Мовляв там на центрифузі можна виловити хоч якогось слабо активного спемотозоїда. Розповідала, як вони допомагали тим, кому ставили нульові шанси на запліднення. Я вагався. Але потім подумав, що краще обрубати цю нитку надії саме з Мартою – жінкою, яка і так знає про мої проблеми, ніж завести нові стосунки і розчарувати якусь прекрасну дівчину, що бажатиме створити зі мною сім’ю.

Зараз я вже шкодував, що піддався емоціям. І залишив свою сперму для Мартиних експериментів.

Минуло кілька місяців, та запліднити жодну яйцеклітину Марті не вдалось. Хто ж міг подумати, що вона не зупиниться тоді коли я їй скажу? І навіть тоді, коли ми розірвемо стосунки.

- Ти хоч уявляєш, що буде з тією сім’єю, коли вони отримають дитину не схожу на них? Чи що буде з вашою клінікою? – насправді проблеми тих людей мене мало хвилювали. Більше всього я зараз би хоті дізнатися хто ці люди. Де вони. Як перебігає вагітність. Я хотів знати все, що стосується моєї дитини.

- Це не пара, - Марта хитнула головою. – Самотня жінка, сім’я від невідомого донора, вона навіть гадки не має хто біологічний батько її дитини.

- Хто вона? – я подався вперед свердлячи колишню дівчину поглядом.

- Та яка різниця, - Марта сплеснула руками. – Ти що не розумієш? Ми можемо спробувати самі. Повернути все як було. Я скучила, Заюнчику.

- Питаю в останнє, Марто, хто вона? – стиснув під столом кулаки.

- Синицю в руках хочеш, - кивнула Марта. І гірко усміхнулась. Потім капризно стиснула губи, в глибині її темних очей зблиснули червоні вогники слабко контрольованої люті. – А от не скажу. Це хрест на репутації нашої клініці. Я що геть з глузду з’їхала, розголошувати таку інформацію? Не хочеш зі мною, не буде ні з ким.

Рада бачити всіх на сторінках книги. Розраховую на вашу підтримку - зірочки, бібліотеки, коментарі.