14

Життя йшло спокійно. Він навчився жити, довіряючи тиші та пустоті в голові. Проганяв прокляті сни черговою холодною жінкою, яка не могла втамувати його біль і вогонь. Не змогла жодна. Десять клятих років він намагався знайти заміну й щоразу розчаровувався.

Ноги Ільве в Трабзоні та Кочарі більше не було. Роки три тому він радів як ніколи, почувши новину про те, що чоловік покинув її і вони розлучилися. Люди не могли стулити пельки, навіть коли поруч були Кочарі.

Але скажений Гьозеп усе ж зміг їх заткнути.

У ньому спалахнула надія, що Ільве повернеться додому шукати втіхи й він хоча б крадькома побачить її. Однак дива не сталося.

А через кілька років на тій самій вулиці він знову зустрів незнайомку. Юну жінку з русявим кучерявим волоссям і довірливим зеленим поглядом. Гречанку, нового лікаря в медпункті Оруча Фортуни — Елені Мірьяно.

З приїздом Елені він утратив сон.

Шериф, який от-от мав вийти на волю, обривав телефон дзвінками, наказуючи вбити негідну дитину змішаної крові.

Дивлячись на Елені, він бачив у її ніжності й плавності Ільве. Чомусь вона дуже її нагадувала.

А потім почали відкриватися старі таємниці... І Гьокхан хапався за голову від жаху правди про сім'ю, якій служив усе життя.

Він і сам накоїв чимало лиха, однак діти були під забороною. Жодна дитина не заслуговує нести кару за гріхи батьків.

А Елені була дитиною Аділя та Есме, проданою Шерифом і Заріфе.

І коли Кочарі почали підозрювати правду, коли дізналися, що дитина вижила, вони викликали єдину людину у світі, якій довіряли.

Він не бачив її. Боявся навіть підійти до Кочарі, щоб його ненароком не помітили. Щоб не почати знову горіти тим полум'ям, яке так і не зміг загасити.

Однак Шериф віддав наказ, проти якого він не міг піти.