9

Ільве сиділа під червоною фатою, заливаючись слізьми.

Усе пішло не так, як вона собі уявляла. Сукня була безнадійно пропалена, гості запізнювалися, і все робилося через силу, важко й неприродно.

Поруч не було стількох рідних, що тугий клубок болю й образи застряг у горлі та зрештою вирвався назовні, коли хоровод жінок повільно закружляв навколо неї.

Весільна хна щипала руки, наче намагалася привести її до тями, змусити одуматися, згадати щось давно забуте.

Обіцянку, дану собі колись у дитинстві, коли вона дивилася на безтямно закоханих людей.

«Я вийду заміж лише за того, хто змусить мене горіти так, як Есме горить для Аділя, а Аділь — для Есме».

Слова, сказані колись братові, спливли в пам'яті, змушуючи плечі здригатися від безмовних ридань.

Невже вона знову поступиться власним життям і мріями лише для того, щоб закрити роти людям, які дивилися на неї та її братів з осудом?

Лише щоб зняти із себе клеймо старої діви Карагендизу?

Мурат стояв перед нею, а вона дивилася на чоловіка, з яким збиралася пов'язати своє життя, відчуваючи лише холод у душі.

Її серце поруч із ним не шаленіло. Не палало вогнем. Не змушувало горіти.

Гості веселилися, танцювали хорон, насолоджувалися музикою та святом, а вона відчувала тягар на власних плечах.

Важкий тягар зради.

І зрадницею була вона сама.

Ільве більше не плакала. Лише втомлено дивилася на людей навколо, відмахуючись від спроб вирвати її із заціпеніння та списуючи все на весільні нерви.

А потім відчула погляд.

Той самий, від якого по спині бігли мурашки.

Поруч нікого не було.

Вона почала шукати очима.

Неприємний холодок страху ковзнув хребтом, коли нарешті побачила його.

Ледь помітну постать юнака, що сховався між деревами, сподіваючись залишитися непоміченим.

І йому б це вдалося, якби він, піддавшись якимось емоціям, не вийшов із тіні трохи ближче.

Ільве ледь усміхнулася, трохи схиливши голову, розглядаючи силует хлопця, з яким кілька разів випадково перетиналася на вулиці.

Чи випадково?

Думка промайнула в її голові так швидко, що вона не встигла її спіймати.

Гьокхан відступив назад, ховаючись у тіні.

Наче злодій, якого спіймали на гарячому.

«Добре, що брати тебе не побачили... Ховайся, хлопче, ховайся. І так нам ніколи не бути разом».

Сльоза знову скотилася по щоці, і вона швидко стерла її, помітивши Гьозепа.

— Забагато сліз для щасливої нареченої, — сказав він, обіймаючи її за плечі.

— Мій Гьозеп... Половина моєї душі. Моє відображення. Моє серце, — прошепотіла вона, відчуваючи міцні руки, які завжди були готові підтримати її.

— Моя маленька сестричка виходить заміж, — тихо сказав брат.

Він притиснувся щокою до її скроні.

— Я спалю світ заради тебе. Пам'ятай: я поруч, що б не сталося.

Ільве кивнула.

Бо знала — він не бреше.