8

Юність небезпечна. Ніхто не може спинити молоду гарячу кров, що б'є в голову. Не став винятком і Гьокхан.

Кілька днів поспіль він прокидався від жахіть, у яких на його руках помирала жінка з яскравими блакитними очима. Її обличчя більше не сяяло ніжною усмішкою. Він тримав її, розмазуючи кров по блідій шкірі, а збоку над ними скажено реготав Шериф.

Його Шериф. Його господар. Єдина людина, якій він був потрібен у цілому світі. Єдиний, хто цінував його. Єдиний, кому він довіряв.

Гьокхан уже знав про Ільве все. Сестра-близнючка скаженого Гьозепа, який так часто вставляв палиці в колеса Фуртунам. Половинка серця обох ненависних Кочарі.

Жінка, один лише погляд на яку змушував його завмирати.

Він не знав, чому так. Не розумів, що саме побачив у ній, чим вона привернула його увагу. Він був вродливим, не страждав від браку жіночої уваги, але ровесниці здавалися йому нецікавими. З дитячими поглядами на життя, з мріями, які він не хотів руйнувати. Всі як одна — надто наївні, надто доступні.

Ільве була іншою.

Наче книга, замкнена на сім замків, яку вірно охороняли брати-цербери.

Як же він тепер розумів Шерифа з його маніакальним захопленням Есме. Жінка, від якої той був так далеко, яку не міг навіть побачити. Молода і недосяжна. Саме це змушувало його горіти, втрачаючи розум за ґратами.

Гьокхану було не легше.

Він раз у раз перетинався з щасливою на вигляд жінкою, яка готувалася до весілля. І щоразу здригався, коли вночі до нього приходив сон про неї.

Він не знав, що саме наказав Шериф Мурату, але страх холодною долонею стискав йому горло.

Ніч хни...

Стара традиція, така ж давня, як і сам світ.

Наречена в червоній сукні із заплаканими очима в обіймах рідних.

Гьокхан ховався в тіні, розглядаючи її здалеку. Печально дивився на єдину людину, яку хотів би бачити поруч із собою, і яка готувалася стати поруч з іншим.

Мурат підійшов до неї із зеленою хусткою на плечах і підняв із голови червону фату.

Його бридкі губи торкнулися її чола, залишаючи на ньому клеймо.

І Гьокхан побачив.

Навіть на такій відстані він помітив абсолютно порожній погляд Ільве.

Вона його не любить.

Виходить заміж за людину, до якої байдужа.

Приносить себе в жертву.

Але заради чого?

Братів?

Людей?

Свято тривало, а він сидів у тіні, дивлячись, як наречена, яка мала б сяяти від щастя, вдивляється скляним поглядом у порожнечу.

Час тікав, мов пісок крізь пальці.

До вироку Шерифа залишалося зовсім небагато.

І раптом щось в обличчі Ільве змінилося.

Вона сіпнула плечем, ніби відганяючи від себе якусь думку, почала озиратися навколо і раптом зупинила погляд на ньому.

Гьокхан був упевнений, що вона не може його бачити.

Та дивлячись у його бік, Ільве ледь помітно усміхнулася.

Так само, як тоді.

— Що ж ти робиш зі мною, Ільве Кочарі... — прохрипів Гьокхан, запускаючи пальці в темні кучері. — Що ти зі мною робиш...