2

Усе почалося багато років тому, коли вони були молодими, навіть юними. Есме Чавуш із селища Фуртуна стала коханою Аділя Кочарі.
Їхні почуття не знали меж, стираючи й спалюючи кордони ворожнечі та все, що могло стати між ними. Про таке кохання можна писати романи, оспівувати у піснях — що й робила юна Есме, поки її голос не зламався від крику.
Шериф Фуртуна увірвався у їхнє життя, мов буря. Іронічно, чи не так? Його хвора, маніакальна залежність до Есме і дика ненависть до Аділя зробили своє. Кровна ворожнеча підлила масла у вогонь — за рік селища ховали двох ватажків і проводжали у тюрми їхніх синів. Два будинки завмерли у траурі, і ворожнеча стихла. Принаймні так усім здавалося.
Ільве і Гьозеп лишилися старшими в родині Кочарі, коли їм було сімнадцять. Осиротілі кілька років тому близнюки, які жили під опікою дядька, знову обливали сльозами могилу. Їхній друг і брат Аділь сидів у в’язниці за побиття Шерифа. Їхня тітка, горюючи, почала згасати надто швидко. Ільве було вісімнадцять, коли вона дістала чорні хустки для себе і сестрички Фадіме.
Дитинство назавжди закінчилось. Усі справи впали їм із братом на плечі: ферма, що висіла на межі виживання, маленька сирота Фадіме і брудні плітки навколо.
Не минуло й трьох днів після смерті тітки, як Фадіме злягла з гарячкою. Ільве робила все, що могла, але допомогти не змогла. Гьозеп був на пасовиськах, і вона залишила дівчинку спати, сама кинувшись по брата. Потрібно було їхати в лікарню.
Та коли вони повернулися за кілька годин, то побачили Ширін Фуртуна. Жінка сиділа поруч із ліжком дитини, батько якої зробив її вдовою і відібрав життя у її сина в один день. А потім її молодший син забрав життя у батька цієї дівчинки і посприяв тому, щоб їхній старший брат гнив у в’язниці. Її руки обережно змінювали вологу ганчірку на лобі спокійної Фадіме.
— Як ти сміла сюди прийти?! — із порогу вибухнув Гьозеп.
— Заспокой свій норов, хлопче. Я прийшла з миром. Діти не повинні нести гріхи батьків. Хай вона спить. Вона мені не ворог, і я їй не ворог. Довіряю її вам, — сказала Ширін і повільно вийшла з будинку.
Гьозеп стривожено кинувся до ліжка сестри. Фадіме було всього кілька років, і вона вже тонула у бруді цього життя, і його братерське серце щиро прагнуло її захистити.
Ільве вибігла за Ширін.
— Стій! — гукнула вона жінці.
Ширін озирнулася на юну дівчину. Щось відзначила для себе і тихо пробурмотіла:
— Чого тобі?
— Дякую… за Фадіме.
— Хай забудеться, — сказала жінка і повільно зникла в темряві села.
Ільве проводжала її поглядом, аж поки ніч повністю не поглинула постать.