1

-Твоя мати, певно, гірко шкодує, що має такого сина! — у пориві гніву виплюнув хтось.
Гьокхан не бачив хто. І не тільки тому, що його обличчя, знеможене й оббите руками кочарійських дикунів, не могло піднятись із землі, а й тому, що він відчував: вона поруч.
— Думаю, ти правий, — скривившись від болю і все ж наважившись підняти погляд угору в пошуках голосу, сказав він. — Може, тому вона й викинула мене у смітник.
Запала тиша. Ніхто не міг вимовити й слова. І не дивно — вірний слуга свого господаря, Гьокхан. Ніхто не знав його історії, окрім трьох людей у всьому світі.
Першим, звісно, був він сам. Другим — його Шериф, а третьою — вона.
Її блакитні очі дивилися на нього з блідого обличчя. Міцно стиснуті губи робили її схожою на братів. Емоцій з її обличчя він прочитати не зміг. Та радів, що не бачив огиди, не бачив найстрашнішого — жалю до себе від тієї, якій він своїми руками встромив ніж у спину.
Гьокхан опустив голову, ховаючи втомлену посмішку. Очі пекло від сліз, які він стримував. Тепер можна й смерті в руки…
— Відвезіть його до Елені, — тихий голос, наче шовк, ковзнув по вухах.
— Ти що, жалієш цього фуртунця? — різко озвався Гезеп. — Після всього, що він скоїв?!
— Дядьків син спитає з нього, не ми. Відвезіть у медпункт. Не бери на себе гріх.
І все-таки доля добряче пожартувала, коли народились ці двоє. Найвідоміша двійня селища Кочарі — Гьозеп та Ільве. Вогонь і вода. Пристрасний, буйний, гарячкуватий, гучний, грубий Гьозеп, що вічно слідував за своїм кузеном і головою села Кочарі Аділем Кочарі, любив бійки, вибухи і жарти.
Його сестра Ільве була повною протилежністю: розумна, тиха, стримана, домашня. Вона надавала перевагу сімейному затишку та спокою, однак клята ворожнеча забрала у неї можливість так жити. І почалося це багато років тому…