2

Мені дуже пощастило. Один із ста випробовувачів віртуальної реальності! Я пробуду там три тижні. До чого тільки дійшли технології! Просто перед мною стояла капсула. Навколо ходять майбутні гравці. Приглядають місце, фотографують. Одна білява любителька соцмереж навіть вийшла у прямий ефір. Сама капсула була схожа на регенератор. Мені лише раз доводилось його бачити, та й стан у мене тоді був тяжкий, але щось у них було схоже.

--- За дві хвилини, всі мають лежати у капсулах --- наказав металічний голос.

Я натис кнопку. Кришка від'їхала. Зручніше розміщуюсь на дні капсули. Кришка стає на місце, а перед очима з'являється моя тривимірна модель. Середнього зросту, не атлет, але більш менш міцний, коротке каштанове волосся і карі очі. Функції зміни персонажа не було, але мене все влаштовує. Натискаю кнопку створити. Машина зчитує дані мого тіла. Щоб у грі я почувався як у реальності, тож я буду здатний приблизно на те саме, що у звичному житті.

Для появи обрав Акроль. Усього було три варіанти.

Перед очима завертівся вихор...

Я рефлекторно замружився...

А відкрив очі вже у геть інакшому місці! Небо закрите хмарами. Містечко сіре і непривітне. Усюди лежить попіл, схоже, що він є і в повітрі. Крім простих штанів і куртки на мені була ще маска. Ну і звісно сумка, з початковим набором. Я вщипнув себе за руку. Біль відчувався. Крім мене цю точку обрали ще із десятеро гравців. І майже усі з них одразу порозбігались. Тільки та сама блогера прямувала просто до мене. В неї було біляве волосся, як я і казав. Природа наділила блондинку красою, подивимось, що у неї з розумом.

--- Я Флора.

--- Вітаю, і що з того?

--- А як тебе звуть?

--- Сам приходжу.

--- Смішний нікнейм.

--- Добре, хай це буде... Меркурій. Тебе влаштує?

Вона задумалась, а тоді кивнула і мажнула рукою.

--- Пішли.

--- А чому саме туди?

--- Не знаю.

--- Ото ж бо й воно. Треба у місцевих спитати. Де є якісь наставники.

Я вгледів приземкуватого чоловіка з сітями в руках.

--- Підкажіть, де можна знайти наставника?

--- В центрі міста. Тут у поділі геть нічого немає.

Я переможно глянув на Флору, бо вона явно вела не туди, куди вказав НПС. За кілька хвилин ми дістались центру. Тут усі були заклопотані, бігали туди сюди, продавали і купували просто на площі. Ми пробились до дошки об'яв.

"На зачистку потрібні нові люди, зверніться до сірої вежі, якщо це вас цікавить, вежу точно не пропустить."

Вежу я справді побачив одразу. Висока похмура споруда поряд з площею. Направляємось ось туди. Біля дверей зібралась чимала купа НПС. Здебільшого років двадцяти. Раптом двері відчинилися.

--- Ви прийняті! Всі хто зараз стоять тут! А тепер до казарм! Пішли!

Підхоплені натовпом ми були доставлені до казарм. Якщо чесно з натовпом я загнув. Частина пішла по домах, а ті що лишились намагались триматись на відстані, або маленькими купками. Те що багато хто просто пішов мене трохи лякало, але це мабуть було за сюжетом. Типу, гравців відправляють на якусь зачистку і поїхало. Тільки от чого ніхто нас не перевіряв?

--- Схоже на грані геть погано --- озвучив мої думки один з НПС --- хто там узагалі такий?

--- Та щось типу зомбі, чи мутантів.

Флора нервово зглитнула. А що вона собі думала? Що буде стрибати по квіткових полях з метеликами?

Нарешті ми дістались казарм. Майбутні захисники вистроїлись в чергу. Вони називали клас і отримували потрібне спорядження. Перед нами стояв хлопець приблизно нашого віку. В нього було мідне волосся, вдягнений у довгу туніку-комзол чорного кольору, що сягала середини стегна, сірі штани на шнурівці з зовнішньої сторони ноги і високі черевики. Одяг був у не найкращому стані, видно, що поношений, але чистий  і підігнаний по розміру.

--- Направлення.

--- Відьма --- трохи наляканим тоном відповів рудий.

Він прийняв наплічник і поплівся назовні.

--- Направлення.

--- Ееееее

--- Не затримуйте чергу!

--- Мечник.

--- Лучниця --- вторила мені флора.

Нам вручили такі ж самі мішки як і рудому і ми пішли шукати цього суб'єкта. Може, щось знає. Та й мені він здався найбільш людяним, не знаю чому.