В нього є дівчина?

На ранок одна з дівчат прокидається й спросоння каже: — Уже ранок – позіхаючи каже дівчина — Ой, точно. Ева, прокидайся. Ми сьогодні маємо йти гуляти, не забула?

— Мм... Угу – залишаючись уві сні говорить дівчина

— Ей, не час спати. Вставай!

Дівчина все ще спала й здається не чула свою подругу. 

— Я кажу тобі ПІДЙОМ – крикнула їй у вухо Ната — Знову цілу ніч в ігри рубилася тепер встати не може, пф

— Ааа – різко прокинувшись крикнула дівчина — Чого так лякаєш, встаю... – позіхаючи каже та — То сьогодні в той замок так? 

— Угу – з посмішкою каже та 

— Я іду далі спати – взяла дівчина ковдру й вже хотіла закутатися в неї

— Ніяке спати! Ідемо снідати й гуляти! – дівчина схопила ковдру й різко забрала її

— Зрозуміла – з закритими очима дівчина встає з ліжка 

— Сьогодні жарка погода, але буде дощ, тому не забудь парасольку 

— Мг...

Дівчата зібралися та пішли на кухню снідати...

— І чому після фільму ти ще пів ночі грала у свої ігри? Й навіть мені не сказала! Це обурливо! – обурилася дівчина

— Ти просто заснула при перегляді й так солодко спала, що мені не хотілося будити сплячу красуню – з хитрою посмішкою каже дівчина

— Так могла й розбудити, не чужі люди. 

— Хтозна, яка буде твоя поведінка якщо тебе розбудити, хах «Звичайно я знаю, тому й не будила)» – поїдаючи пластівці каже та

— Нічого подібного, я б не обурилася й уж точно не побила б тебе, якби ти мене розбудила – обурливо, але з посмішкою каже та — Дивись не подавися

— Пхах.. кха.. кха – сміючись дівчина подавилася молоком

— Ей, ей – постукала по спині дівчина — Ну от, як завжди – посміхаючись каже та

— Дякую. Добре, що ми не живемо в середньовіччі, ато подумали б, що ти мене отруїти хотіла – посміхаючись каже дівчина

— Пхах, це точно 

Поснідавши дівчата направилися до виходу...

— Ой, ледь не забула, парасолька – дівчина підбігла до шафи та взяла парасольку — Все, йдемо

— Угу

Дівчата відправилися на прогулянку до замку, але через приморський клімат вони зіткнулися з дощем, тому по дорозі зайшли в магазинчик, щоб купити води та перечекати зливу, що є частим явищем в Японії

— Ох, і знову ми зіткнулися з дощем. Але все ж таки тут весело. Може якось на пляж підемо?

— Чудова ідея. 

— Тільки дивись не закохайся, ато на пляж підеш уже не зі мною, а з ним – хитро сказала Ева 

— Тебе це також стосується, дорога подруго – з хитрою посмішкою сказала подруга — Хіба за тобою не бігають...

— Про тебе так теж можна сказати. І багатий й дивний, кого тільки немає в твоєму гаремі...

— Все зупинись – прикриваючи рота подрузі зашарілася дівчина — На нас люди дивляться 

— Не переживай, я завжди залишуся твоєю – дівчина взяла подругу за обидві руки й дивлячись їй в очі говорила це

— Чому це звучить так двозначно – на щоках Нати з'явився ледь помітний рум'янець 

— А я щось кажу не так? – хитро посміхнулася дівчина — Я ж назавжди з тобою 

— Чому це звучить так ніби ти мій хлопець? 

— Я можу ним бути. Хочеш?

— Дякую, обійдуся. 

— Якщо потрібно, я завжди до твоїх послуг 

— Знаю – посміхнулася дівчина 

— Глянь – вказуючи на вікно — Дощ закінчився, ходімо доки він знову не розпочався 

— Ходімо 

Дівчата вийшли з магазину та направилися до замку. По дорозі вони кілька разів заблукали, але все-таки знайшли дорогу тепер їм залишилося подолати лабіринт у виді саду

— Ну от, ми тут вже майже рік й досі не знаємо доріг, жах 

— Не то слово. Тепер залишилося подолати лабіринт 

Дівчата втомилися від довгої дороги. Все ж вирішили йти пішки не викликаючи машини, проте навіть з навігатором вони примудрилися загубитися й прийшли пізніше ніж планували. Тепер їм залишилося подолати сад, проте це вже не буде важким завданням, адже тут дають карту лабіринту.

— Чудово. У нас є карта, але чи ми з нею не заблукаємо? – з сарказмом запитала дівчина
— Ева, знаючи тебе і як часто я гублю тебе в магазинах ми заблукаємо, але завжди знайдемо одна одну 
— Це точно – з посмішкою сказала та — Доля завжди зводить нас, щоб ми були разом, не думаєш, що нам судилося бути разом? 
— Ми ітак разом. Якщо оглянути твої слова більш детально, то доля справді зводить нас разом, ми завжди можемо відшукати одна одну, де б не були. Між нами вже є зв'язок й розірвати його нікому не вдасться! – з посмішкою сказала та
— Відколи це ти почала так глибоко мислити й філософствувати, а подруго? – з саркастичною посмішкою сказала та
— А, що таке? Думаєш тільки тобі так можна? – дівчина дала по голові подрузі
— Ай. Ну гаразд, більше не буду – посміхнулася та — Йой, ходімо, ато ми затрималися, вже майже час обіду – дівчина взяла подругу за руку та потягнула через сад, забувши про карту
— Ее... Можливо туди? Йой, я забула, а карту ми тільки разок глянули 
— Ну от, ми загубилися, як добре, що я завжди маю вихід з ситуації, зараз подзвоню Аарону можливо він нас виведе – діставши телефон каже Ната, глянувши в телефон вираз її обличчя змінився — Хехе, не вийде тут немає зв'язку. Чому ми не сфотографували карту.
— Можливо тому, що ми поспішили, ладно, ходімо навгад з часом виберемося – Ева рішуче взяла подругу за руку та повела лабіринтом — Гаразд, визнаю, це складно. О, поглянь – дівчина вказала на бруківку — Це хіба не основна дорога до замку, ми знайшли вихід юху
— Нарешті ми вибралися з лабіринту 
Дівчата весело посміялися, та пішли дорогою до замку. Вони оглядали величну архітектуру замку. 
— Замок має чудовий вигляд, як ззовні, так і всередині. Цікаво який чиновник в ньому жив, а може й сам імператор? 
— Ти що? Імператори жили в більших дворцях, тут напевно жили полководець та його сім'я. 
— Так, так. Моя подруга знавець по Японії, вірно Натусік?
— Аякже, якщо хочеш знати більше запитуй.
Через деякий час після прогулянки дівчата вирішили знайти місце де можна присісти та відпочити, але одна з них побачила доволі знайомі їм обличчя 
— Тсс – прошепотіла на вухо Ева тримаючи подругу за кутом замку — Чому вони появляються всюди де ми 
— Ти про кого? – здивовано поглянула на неї подруга 
— Ти вже забула про свого дивака? Андрій твій. Нам слід покинути це місце
— Тоді йдемо через сад 
— Хороша ідея. Лиш би вони не бачили 
Тут за кута виглядає обличчя хлопця й дивиться на дівчат з дивакуватою посмішкою 
— Ось ми й знайшли вас обох – з садистською посмішкою сміявся він за ним вийшов його друг з такою ж посмішкою
— Нарешті ми знайшли наших іграшок 
Дівчата шоковано глянули на них, але не розгубилися. Ева взяла Нату за руку й вони побігли в сторону саду. Дівчата сховалися за деревом, щоб відпочити
— Цікаво, хто передає їм інформацію – задихавшись каже Ева
— Ага – тяжко дихаючи каже дівчина — Йдемо далі поки нас не знайшли
Дівчата почули доволі знайомий голос, це був голос Аарона. Вони пішли на той голос й здалеку побачили як він гуляє з привабливою високою жінкою. 
— Схоже він уже має кохану. – дівчина глянула на свою подругу — Ти як?
— Нормально – засмучено каже та
— Ходімо звідси – дівчина взяла подругу за руку та повела звідти 
Аарон почув шум й вирішив перевірити, але виявилося, що там нікого не має, дівчата встигли покинути схованку. 
— Що таке любий? – тошнотливо солодким голосом сказала жінка — Там хтось є?
— Ні, мені здалося – спокійно відповів той — Ходімо, ми ще не оглянули замок
— Ходімо, любий 
Дівчата направилися в іншу сторону великого саду, де не було ні душі. Прийшовши туди Ева дістала коцик та постелила на пахучу зелену траву. Дівчат оточувала велика кількість сакур, їхній прекрасний цвіт та солодкий запах. 
— Давай тут відпочинемо
— Гаразд 
— Не сумуй так, можливо це якесь непорозуміння 
— Я не сумую – з фальшивою посмішкою сказала дівчина — Просто не думала, що в нього є дівчина
— Зате в тебе є я – весело сказала Ева
— Так 
Ззаду до дівчат підходить чоловік й ставить руку на плече Наталі, дівчина перелякалася, але коли обернулася побачила його...