Розділ 20

Міша був злий. Ні. Він був у люті!

"Як вона могла заступитися за цього виродка?!" Думав собі хлопець, щиро не розуміючи, чому дівчина заступилася за того чумного хлопця.

Але потім він згадав, що та в того закохана.

Він гнав на всій швидкості. Після годинної їзди, Міша пішов у бар до друзів.

Він напився та знайшов собі дівчинку на ніч. Вона була гарненька шатенка з великими грудьми.

Але так нічого не було. Раптом йому стали гидкі ці фальшиві повії і він пішов.

Поїхав до себе у квартиру та залився дорогим алкоголем. Сів на підвіконні і склянку за склянкою він напивався сильніше. Після чого заснув на місці.

***
Сашко побіжно поглядом пробігся по залі. Напруга росла з кожною хвилиною. Незабаром мав подзвонити Тім або як його називають Туз.

Очі блищали від невеликої дози алкоголю. Він пробіг поглядом по Даші.

Адже насправді він був закоханий у цю наївну дівчинку. Він згадав. Як хотів освідчитися в любові, і як вперше зустрів Туза.

Був ясний день. Літо. Олександр стояв біля дзеркала, і думав як буде освідчуватися в коханні дівчині на ім'я Даша. Він давно був у неї закоханий. Пам'ятав як його сестра вперше познайомила їх. У дитинстві.

Він зібравшись з духом, вийшов із дому і поїхав до Даші.

На порозі Олександр майже не тримався на ногах від хвилювання. Постукав у двері, але відчинив її не Даша, а хлопець.

Високий, темноволосий із грубими рисами обличчя.

- Ти до кого хлопчик? Дорогу поплутав? - глузливо спитав його хлопець.

Погляд холодних очей пробрав до самих кісток.

Темна аура також тиснула на груди.

- Я .... Я ....

– Говорити забув? - хлопець розсміявся, але тут же обличчя його перетворитися на жорстке - Забирайся від сюди, хлопче!

Сашко як у тумані побрів назад, то потім згадав навіщо сюди, прийшов. Розвернувся і пішов знову до дверей.

На порозі так само й стояв цей хлопець із дивною усмішкою на обличчі.

– Повернувся? – спитав він.

- Повернувся - заїкаючись відповів Олександр.

- Що ж ти хочеш?

– Я прийшов до Даші.

- До Даші кажеш... - сказав хлопець - Я Тимофій. - Він простяг руку з привітною усмішкою.

Сашко злякався такої зміни емоцій. Простягнув руку у відповідь, ще лякаючись, щоб цей Тимофій руку не відірвав.

Тимофію руку йому не відірвав, але потяг на себе.

- А тепер ти служитимеш на мене... Тобі гроші потрібні? Для тебе у мене робота є.

Так усе й закрутилось. Спершу він не хотів. Того дня він так і не зізнався у своїх почуттях. І більше й не зізнався.

Він погодився. Гроші йому потрібні. Потім гроші дуже пішли йому до смаку, і він служив вірно своєму Тузу, хоч  боявся і хотів іти до поліції. Але він уплутався в ці чорні липкі пута, що скували не тільки тіло, але ще й серце й душу.