Розділ 7

Привіт, Попелюшко... - голосно сказав брат, заходячи до хати. Я сиділа на дивані та дивилася телевізор. Мами вдома не було, а я прийшла швидше, ніж він. Коли брат проходив біля мене, то кинув на мене куртку. Я промовчала.

Він сів біля мене. Усміхнувся.

– Хто цей Міша такий? - сказав Тимофій. Я напружилася.

– Наша місцева зірка. Михайло Вересов – син дуже багатого бізнесмена.

- Це я й так знаю, дурепа! - роздратовано сказав він, і наблизився до мого обличчя. - Який у нього характер, провидіння. Я хочу знати.

- Я не знайома з ним особисто, але знаю, що давніше в нього був друг Кирило Висоцький...

- Мій Кирило?!

Я з підозрою подивилася на Тимофія.

– Як твій? – тихо сказала я. У мене була одна критерій. Ну, що мій брат... Того... Але це тільки моя думка.

Брат примружився. Напевно здогадався про що я подумала.

- Ти про що подумала тупиця? - він раптом розреготався. - А з тобою весело, лялька. Кирило мій друг. Але він мені не казав, що у нього був друг Міша. А чому вони вже не дружать?

- Цього я вже не знаю - акуратно сказавши, знизала плечима. Він задумливо провів по підборідді рукою.

- Угу... - потім Тимофій підвівся і пішов, я видихнула.

По телевізору показували новини. Я почала їх дивитися, або тільки робити вигляд що дивлюся.

Через деякий час прийшла втомлена мама. Я вже приготувала нам поїсти та пописала деякі роботи на лекції.

- Привіт мамо!

– Привіт, доню! - Вона сіла на стільчик у кухні. - Мені дзвонив тато, і сказав що приїде за тиждень. - Мама посміхнулася, а я від радості її обійняла. Це була чудова новина. Тато завжди мене любив і Тимофія теж, але лише багато разів його карав за неслух.

– Це чудова новина!

 Тимофій цілу ніч десь ходив, і це на краще. Для мене так точно!

Ранок. Це чортовий ранок! Я ледве прокинувся. Мене начебто до ліжка прив'язали. На телефоні надійшло повідомлення від невідомого номера.

"Я за тобою стежу. М. В."

Михайло Вересов. Так, а хто ще. Як же він трясеться над цією дружбою. Коли я приїхала до університету, то зустріла Мілану, яка прям світилася.

- Чого ти так радієш? - Запитала її.

– Ми матимемо спільну пару з останнім курсом!

Я відкрила рота. Там же навчаються Тимофій та Мишко. Я закрила очі рукою. Потім усміхнулася Мілані.

– Чудова новина!

Мілана посміхнулася ширше.

-А ще у нас з'явився крутий новенький! Такий кавайний! - Вона запищала.

- Мило, пам'ятаєш я показувала тобі про свого брата, який мене принижує.

- Так... 

- Це він і є...

Дівчина охнула.

– То це він?! Цей гарний виродок?

Я невесело засміялася.

– Він.

– Жах! Він перестав бути моїм крашем. Всі ці красунчики, не красунчики зовсім! - вона подивилася на небо - Це тільки вигляд гарний, а в середині якась бридота. 

 - Ну все. Годі! Пішли на пару. - голосно говорю, - будемо шукати собі красунчиків як із твоїх аніме та манг.

– Ну тут по факту!

Мій настрій трішки підвищився, але коли ми пішли на цю пару, він знову впав. На дно.

 У отворі стояв Міша, Тимофія не спостерігалося. Коли я проходила повз нього, Міша мене зачепив своїм широким плечем, сказавши тихо:

- Я спостерігаю за тобою. Плату завжди можу віддати коли захочеш. - Він повільно пройшовся язиком по своїй нижній губі. Я відвела голову і проігнорувала його. Зайшла до аудиторії і лекція нарешті розпочалася. Але з голови не ліз цей Міша! Я цілу пару думала про цього нахабу, у якого тільки одне в голові. І ви зрозуміли про що я.