Глава 14

Аліна

— Відразу до справи, чи вип’ємо чогось? — питає Тимофій насуваючись на мене, як скеля. — Якась ти напружена.

— Ти геть здурів? — відступаю я, — Мій хлопець може повернутися будь-якої хвилини.

— Тобто проблема лише в ньому? — щириться Тимофій.

Він обіймає мене однією рукою і накриває долонею мої губи. Зробив це вчасно — крик обурення вже готовий був зірватися з вуст. Ми обидва дихаємо важко, уривчасто, не зводячи погляду одне з одного. У цьому погляді — щось заборонене, щось, що стирає межі дозволеного. Адреналін від небезпеки бути спійманими тільки підсилює вогонь всередині.  Я мимоволі ловлю флешбеки минулої ночі. Прикриваю очі, відчуваючи, наскільки природні його руки на моєму тілі, як і моя потреба в ньому.

— Що ти робиш? Ти божевільний, Тимофію?! — мій голос тремтить, і не лише від страху. — Я закричу, — з відчаєм шепочу. .

— О, цим ти тут нікого не здивуєш, — хрипко відгукується він, зануривши обличчя в моє волосся.

Свідомість розпливається, тане, коли наполегливі гарячі чоловічі руки пірнають під сукню.

- Що робиш? Досить. Будь-якої миті може прийти Ігор, - бурмочу я, відчуваючи.

Паніка душить, але водночас страх бути спійманою розпалює ще сильніше, спрямовуючи гарячий потік крові вниз живота. Пекуча спіраль всередині закручується дедалі тугіше, обпікаючи зсередини.

— Зупинись негайно, — видихаю, але сама вже стогну вголос, не в змозі впоратися ні з його напором, ні з власним пекучим бажанням. — Ти божевільний.

— Тобі це подобається, правда ж? — його голос глухо вібрує десь біля самого вуха.

Мене прошиває сліпуча хвиля задоволення, накриває з головою, вириває з реальності. Жодної тверезої думки — лише калейдоскоп яскравих відчуттів, багряні спалахи під щільно заплющеними повіками. Я безвольно повисаю в руках Тимофія, притискаючись до його гарячого тіла. Він важко дихає, схиливши голову мені на плече, і м’яко торкається губами пульсуючої вени на шиї.

— Я хочу, щоб так було щодня, крихітко, — прошепотів він, жадібно стискаючи мене в обіймах.

— Що? — в моєму хрипкому, трохи сонному голосі звучить щире здивування.

— Я хочу, щоб ми були разом, Аліно. З цієї хвилини ти моя. І я не бажаю бачити поруч із тобою того стероїдного півня.

— Ти жартуєш? Це в тебе гумор такий? — з обуренням відштовхуюсь від зарозумілого Альфи і підвищую голос: — Якого біса, Тимофію?!

— Вгамуйся, крихітко, — заспокоює мене Тимофій, натягуючи джинси.

— Ти справді думаєш, що я буду з тобою зустрічатися? — питаю з надривом у голосі. — Після всього?

— Всього чого? — перепитує з насмішкою. — Ти зараз про секс? Хіба тобі не сподобалося?

— Я просила тебе дати мені спокій, а замість цього ти… — огризаюся з люттю.

— Ти не була проти, — іронічно зауважує він.

— Ти ідіот чи прикидаєшся? — мій голос тремтить від обурення. — Справді думаєш, що я захочу побачити тебе ще хоч раз? Трахатись ти вмієш, але на цьому твої плюси закінчуються. Хто ти, чорт забирай, такий, щоб я витрачала на тебе свій дорогоцінний час?

— Ти перегинаєш, крихітко. Хочеш сказати, що за час, проведений з тобою, чоловіки зазвичай платять? Чи думаєш, у мене не вистачить грошей на таку дешеву шльондру? — прошипів Тимофій крізь зуби.

Від його образ у мене начисто відключаються гальма. Гучний ляпас розриває тишу.

— Може, мені заплатити тобі, щоб ти нарешті відчепився? — обурено кидаю. — Ну, скільки? Назви суму!

Холоднокровність Тимофія дає тріщину. Щось темне спалахує в глибині його погляду. На мить мені стає по-справжньому страшно. Я боюся, що він може мене вдарити... або зробити ще щось гірше. Але він швидко опановує себе.

— І у скільки ти оціниш мої послуги, крихітко? — після короткої паузи питає байдуже, майже зневажливо.

— Не знаю. Я ніколи не мала справи з такими, як ти. Але ти такий самовпевнений, що точно знаєш собі ціну. Назви її.

— Я озвучу суму твоєму дружку. Заодно розповім, за які послуги він має розрахуватись.

— Я не його подружка. Ігор зробив мені пропозицію, — гордо відповідаю, сама не розуміючи, навіщо це кажу. — Ми скоро одружимось.

— Чудово. Тобто ти вирішила наостанок розважитися з першим-ліпшим? Що ж, гарна з тебе наречена. Просто блискуча, — зло кидає Тимофій.

— А чому б і ні? Після весілля я буду йому вірна, — відповідаю спокійно, хоча всередині все палає.

— Тоді вже й мені дозволь бути відвертим, — його голос стає холодним і ріже ножем. — Ти — лицемірна шльондра. І заслуговуєш хіба що на швидкий перепих за гроші. Твій Ігор — або дурень, або сліпий, якщо вирішив одружитися з тобою.

— Мені байдуже, що ти про мене думаєш, Тимофію, — випльовую йому в обличчя, вкладаючи в кожне слово всю зневагу, яку відчуваю у цю мить.

Я різко штовхаю його в груди, але він навіть не похитнувся.

— Забирайся звідси. Негайно! — мій голос зривається, дзвенить від гніву. Я рвучко розчиняю двері навстіж, не думаючи, що за ними може стояти Ігор.

— Не забудь прийняти душ перед тим, як прийде твій наречений, — знущально кидає Тимофій, виходячи з кімнати.