Казка перша про дракона і його принцесу

Дракона  принцеса кликала так: "Киць, киць, киць". Дракон злазив  із стінки у вітальні, до нього приєднувалися два коти і собака. Принцеса вела їх на кухню  і  наливала у  миску молоко.

Кіт  казав: ,,Знову  це їдло для убогих".

Собака казав: ,,Невдячне створіння. Вже давно в смітнику шкірки шукав?''

Старий дракон в такі моменти мовчав і думав, що він колись  таки з'їсть цього пришелепкуватого  кота. Але спочатку треба  попередити.  Взяв  одним нігтем мале  хвостате  створіння, підняв, щоб  оцінити скільки там кілограмів-грамів-калорій і заодно  вказати на те хто тут головний.

- Маленький, ти чого? -  почув голос кішки. Це було  найблагородніше створіння в цьому домі.

- Та я мадам, - завжди перед тим як щось збрехати дракон тепер мусив робити паузу. - Я, мадам, хотів вам дати можливість подихати  повітрям  з вищих сфер.

- Дякую, подихала, можна опускати. 

Дракон  подумав, що його старість  вже  набула критичної маси. Котів переплутав, що збрехати ще треба думати, та й  вибір принцеси, скажемо прямо, бажав бути кращим.

Принцесою нашого дракона  була  особа не те що непривабливої зовнішності,  а настільки  непривабливої, що коли  вона виходила з ванни закутана в рушник, -  то безпардонний  кіт  повертався  в другий бік, щоб це  все не бачити.

У Марії  були руді патли, які  ніколи не трималися купи,  ластовиння  на всіх відкритих платформах, вона  горбилася і  ходила кроком  австралійського  скакуна. У школі її  називали конякою, але  не стільки   за  манеру ходити, скільки за те, що на ній їздили всі. Це було безвідмовне створіння,  яке писало контрольні у  всіх варіантах,  чергувало  за  більшу половину  учнів і виконувало чиї б не були забаганки збігати туди і принести те.

Але це була його Маруся, дракон ніяк не міг перетворити її  в королеву, щоб нарешті  здобути заслужене  право повернутися до свого віковічного  сплячого лігвиська.

І нарешті появився шанс.

У той  зимовий ранок  вони вигулювали пса. Взагалі то  за псом дивилася Марія, а  дракон дивився за Марією.

Дивився  і  від несподіванки мало не впав з дерева.

Бо на тротуарі якийсь імпозантний  чоловік взявся обнімати їхню ходячу недоречність.

- Конячка, ти? Я забув як тебе звати.

- Марія, а ти Толик.

- А пам'ятаєш як ми цілувалися в третьому класі.

- Не пам'ятаю.

- Ми сховалися в тумбочці, нас забули. Школа була зачинена, як батьки нас почали шукати. Ми цілувалися, щоб не було страшно.

- От не пам'ятаю.

- Може то я з кимось другим.

- З кимось другим, то наш клас і два паралельних,  ти нікого не обминув увагою.

- Марія, якби не ти, я б  атестат мав з  одними трійками. Давай відплачу  за все тоді зроблене. Головне, бути хорошою подругою старого ловеласа. Йди за мною, мовчи і роби, що кажу.

Цілий день ловелас водив принцесу  салонами, магазинами і  перукарнями. Ввечері  повів у ресторан і привіз додому.

Коли вона зайшла в квартиру  очі кота вилізли з орбіт,  кицька задоволено замуркотіла  у стилі ієс,  собака вив і гавкав, гавкав і вив. А дракон граціозно телепнувся на підлогу з-під самісінької стелі.

- Це точно ти?- запитав дракон.

-  А ти нас не покинеш як переїжджатимеш  до свого хахаля  в його палац,-  згадав про шкірки з смітника кіт.

- Тепер  я навчу  вас ходити як має це робити леді. Не хочу  потонути в подробицях на тему чому саме зараз,  бо раніше  це все одно не мало  сенсу,.- сказала кицька.

А старий чарівник  в  телевізорі якраз розказував  новорічну казку про щасливий збіг обставин у житті  дівчинки,  яка колись, йдучи лісом , то когось годувала, то напувала, то визволяла... Словом , допомагала всім. Зовсім як Маруся.