Глава 4.1

Мене здивував дзвінок ніч, адже час вже пізніше. І хто так пізно може дзвонити. Беру телефон, бачу "Неприємність" і чого він так пізно
Але коли я взяла трубку, то зрозуміла чому
- Привіт! Не спиш? - Запитує він зовсім не тверезим голосом
- Привіт, ні . У хрестики нулики граю
- Злюка, а з ким граєш? - Він явно нічого не зрозумів, але я справді не спала
- Що тобі треба так пізно і чому ти п'яний?
- Мені потрібна допомога. Допоможеш?
- Чим допомогти?
- Забери мене з клубу
- тобі що більше зателефонувати нема кому?
- Не кому... - сказав якось дуже сумно
- говори адресу.
Так, його стан – це жах. Я його ледве в таксі запхала. Вирішила не турбувати його мати, я назвала таксисту ту саму адресу. Ну що поробиш її якщо син недоумок.
Він як маленька дитина, на ногах не стоїть, я в шоці як він зміг номер набрати і розмовляти тому що зараз він взагалі не в змозі щось робити. Довго думаючи куди його покласти спати. Вирішила що постіль йому на підлозі у себе в кімнаті і поставлю поруч миску. Після цього я лягла спати до самого ранку хоч і спати залишалося дуже мало.

Вранці мене розбудив мій головний біль і попросив закрити за ним двері і чому йому не спитися. Я думала до обіду проспить після важкої ночі, а ні зібрався і втік. Після цього я далі лягла спати. Прокинулася я по обіді і пішла робити собі чай. На кухні сиділа Женька і щось захоплено читала. Я вирішила не вдаватися до подробиць і просто зробити собі чай і хоч якісь бутерброди. Після трапези я пішла робити будинки так як навчання ніхто не скасовував.

І тільки зараз помітила те, що матрац складний і ліжко теж. А на ньому записка «дякую і вибач за незручності». Я вирішила йому зателефонувати, але трубку не хто не взяв.

Микита

Я прокинувся та не зрозумів де я перебуваю. Потім потроху до мене почала повертатися пам'ять про минулий вечір. Але від моїх спогадів мене відволік дзвінок, це був мій старий знайомий і він попросив зустрітися. Я не довго думаючи зібрався і склав своє ліжко і залишив на ній записку, я поклав би все на місце але не знаю де що лежить. Потім розбудив Лілю і пішов.

Я здивувався коли мені подзвонив Діма, ми не спілкувалися кілька років.  Ми зустрілися на старому футбольному полі, ми часто там бували після школи.
Впізнав його відразу, тільки став серйознішим.
- Друже, привіт!
- Привіт давно не бачилися.  - сказав я
– Я чув ти собі дівчину знайшов. – та тепер я зрозумів чому він мені зателефонував, вирішив згадати стару історію.
- Знайшов, я думав ти одружився
- Розлучився місяць тому-каже він з якимось сумом
- Чому так?
- Вона мені зраджувала
- Зрозуміло, а мені чого дзвонив?

Поки він розповідав, я заглибився у спогади.  Адже ця осінь схожа на ту коли я був закоханий.
Діма почав клацати пальцями у мене перед очима, напевно я надовго випав із реалі.

- Ти хоч мене слухав?  Я зрозумів, що ні.  Коротше я тобі подзвонив тому що знаю, що твоя мама була в лікарні і тобі потрібна підтримка, тобі зараз не легко ну і мені теж після розлучення не солодко, і не хочу надовго залишатися один. І я пам'ятаю, як тобі було важко коли помер твій батько. - з співчуттям казав казав казав він.

- Лади, я пішов, то мені ще потрібно вибачитися за вчорашнє або сьогоднішнє ...
- Ок, давай до зустрічі - ми потиснули руки і я пішов.