Глава 2

Як я могла так потрапити Женя буде не задоволена я і так завжди пропадаю в рубці, так тепер ще на вечерю до Олени Володимирівни їхати. Блін, Микита від куди ти на мою голову взявся. Треба Жені все якось пояснити особливо те, що фільму і попкорну сьогодні не буде. Ех, треба трохи швидше йти додому, то я так у думках довго тупатиму.

Вдома на мене чекала Женя коли зайшла на кухню вона готувала що смачненьке ще й співала в навушниках, а слухає вона рок.
Мені більше подобається R'B так що Марі Краймбрері завжди в моєму плейлисті.
Вона мене не помітила тому, коли я до неї доторкнулася, вона злякалася.
- Ти що мене так лякаєш? - Запитала зло Женя
А мені смішно, ви б бачили її обличчя злякане ще й підстрибнула
- Ти чого смієшся? Зі мною що не так?
- Все з тобою так, треба було тебе сфоткати. А чим так смачно пахне?
- Ти мене злякала і я тепер тобі не дам-сказала ображено Женя
- Так що ти приготувала? - Запитала я
- Це смажена картопля з м'ясом та грибами, твоя любима.
- Гей, тоді так не чесно, я теж хочу
- Та гаразд я жартую, мий руки і сідай їсти. - сказала Женя

Ми їли і якраз я їй все розповіла про Микиту та Олену Володимирівну. Женя посміялася з того, що я знову влипла в історію. Але все ж таки відпустила мене на вечерю.

Я одягнула рожеву сукню футляр та босоніжки на платформі
- Жень ну як тобі? - Запитала я
- Я думаю Микита оцінить - підморгнула вона
- Ой, та йди ти - сміюся я
- Гей, я жартую
- Гаразд, я готова треба написати напевно Микиті - якось не впевнено сказала я
- Пиши чого ти чекаєш?
"Неприємність" -(так підписаний Микита у телефоні)
-" Я готова, забери мене
"Неприємність"
-"Вже їду, чекай"
- Женя він уже їдить, сказав чекати
- Ну ось і чекай у чому проблема?
- Я хвилююся, а раптом Олена Володимирівна зрозуміє, що ми не зустрічаємося? А у неї хворе серце
- Ліля не хвилюйся все буде добре
"Неприємність"
- "виходь я на місці"
- Женька я пішла, чекай мене
- Ні пуху ні пера

Я вийшла, а він сидів і чекав мене в машині. Як тільки я підійшла до машини, він вийшов.
- Привіт, добре виглядаєш-посміхнувся і сказав він
- Бачилися, але дякую-сказала я
Він відчинив мені двері я села і він їх зачинив. Перейшов на другий бік і сів за кермо, і ми поїхали. Всю дорогу ми мовчали і тому не чутно я напивала пісню

" За рулём. Телефон в руке. Мысли не налегке.
Они вдвоём, фото в рестике, где мы зависали
Где меня спасали от депрессии, а ему походу весело.
В моём сердце месиво, как же меня бесит всё."

Я не помітила як ми приїхали. Він знову відкрив мені двері, зачинив і ми пішли в багатоповерхівку.
Піднялися на 5 поверх, зателефонували в дзвінок, але нам ні хто не відкрив. Микита вирішив відкрити своїми ключами. Ми зайшли, пройшли у квартиру та побачили Олену Володимирівну на підлозі. Микита бігом почав дзвонити в швидку. Напрочуд вона швидко приїхала і відвезла нас до лікарні.



До Олени Володимирівни прийшов лікар, а ми сиділи і чекали.
Ось він вийшов і йде до нас
- Здрастуйте, Кузнєцова Олена Володимирівно ваша мама?
- Так - встав з лавки Микита - Що з нею?
- У неї був серцевий напад, але все позаду не переживайте.
- Мамі щось треба? - Запитав Микита
- Так, ось список ліків, візьміть
- А коли її можна буде забрати? - Запитав Микита
- Завтра по обіді можете забрати
- А до неї зараз можна? - Вирішила запитати я
- Ні, зараз до неї не можна, вона спить.
- Добре, скажіть їй коли прокинеться, що ми завтра до неї приїдемо.
- Добре передам. Мені час і ви їдьте додому. До побачення
- До побачення-сказали ми
Купили ліки, віддали лікарю та поїхали.
Від'їхали від лікарні і Микита заговорив

- Ти як? Чи все добре?
- Я нормально, переживаю небагато. А ти як?
- Я теж нормально і переживаю
І тут він на кілька хвилин замовк
- Чи не хочеш сьогодні залишитися зі мною? Мені одному не конфортно
Я була в шоці від такої пропозиції
- Ем, мабуть ні. Ми з тобою ледве знайомі
- Будь ласка, я чіплятися не буду. Або давай краще в тебе ти начебто не сама живеш?
- У мене не погана ідея, думаю Женя проти не буде. І ти під наглядом.

І ми поїхали до мене додому.

Коли ми приїхали, Женька була в шоці. Так, не кожен день у нас ночують хлопці. Я їй все пояснила. Ми поїли і я постелила Микиті у вітальні. І пішли дивитися фільм, а потім ми з Женею розійшлися по кімнатах, Микита ж залишився у вітальні і лягли спати.
Суботній ранок почався з дощу. Не радіючи цьому, я пішла збиратися на роботу. Одяглася, вмилася і пішла робити зелений чай. Як тільки вийшла на кухню, бачила там Микиту.
- Доброго ранку, я думала ти до обіду спати будеш
- Доброго ранку, не люблю довго спати
- Чай будеш? - Запитала я
- Ні, краще за каву
- Добре
- А ти куди збираєшся? - обвів він мене поглядом
- На роботу, буду ввечері
- Зрозуміло, тебе підвести?
- Ні, тут не далеко
Добре, мені час. Побачимося пізніше.
- Добре, я тоді до мами до лікарні поїду.
- Передавай привіт
- Добре, - сказав він.
Так я й поїхала на роботу. Все б нічого, якщо не проїжджає машина поруч служкою не окатило мене водою.
Ось так я забігала на студію витираючи джинси та пальто. Показуючи пропуск охоронця і піднімаючись на ліфті на третій поверх.
Я увійшла і сіла в напівтемну радіорубку і сіла у своє улюблене крісло. І почала ефір. Ефір тривало довго, але я зовсім не втомилася. Їхала я додому з піднятим настроєм.

Коли повернулася додому Женя ще спала. А Микити не було й сліду, цікаво, як там Олена Володимирівна? Як то кажуть згадаєш його ось і воно
"Неприємність"
"Привіт, з мамою все добре я її забрав додому. Вона чекає на тебе сьогодні в гості"
- "Ось треба мені так було вляпатись? І взагалі це ти винен"
"Неприємність"
"Ти маєш рацію, я трохи пізніше все їй розповім"
- "Заїдеш за мною?" - Зовсім не радіючи писала я.
"Неприємність"
"Так, заїду, в 6 будь готова"
Більше я нічого не почала писати.