Розділ 5

Коли Майя одягла амулет на шию Промінчика, золоте сяйво навколо нього згорнулося, наче котик, що вкладається спати. Тепер він виглядав як звичайний хлопчик — хіба що його очі все ще нагадували два маленькі бурштини, що іскрилися на сонці.

​— Ух ти! Я тепер невидимка для злих тіней? — запитав Промінчик, розглядаючи кришталеву краплю на грудях.

​— Майже, сонечко, — усміхнулася Майя, застібаючи йому курточку. — Але нам все одно треба бути обережними.

​Бальтазар, який до цього моменту спостерігав за всім із підвіконня, м'яко зіскочив на підлогу. Його чорні вуха здригнулися.

— Сяйво ми сховали, але енергія нікуди не зникла. Малюку, якщо ти хочеш вижити в Мур-Сіті, ти маєш навчитися рухатися як ми. Безшумно, швидко і... хитро.

​Бальтазар почав перше тренування. Він вчив Промінчика ставити ноги так, щоб не скрипіла жодна мостина в кав'ярні. Майя спостерігала за ними з-за стійки, готуючи ранкову порцію кави. Це було неймовірно мило: високий, похмурий Бальтазар у чорному костюмі та маленький Промінчик у жовтому светрі, які навшпиньки кралися повз Руфуса.

​— Непогано, — кивнув Бальтазар, коли хлопчику вдалося непомітно стягнути печиво з тарілки Руфуса. — Перший урок засвоєно.

​Раптом у двері «Cat's & Cups» зайшов новий відвідувач. Це був чоловік у довгому пальті кольору охри, з величезним шарфом і круглими окулярами, які постійно сповзали на ніс. Він пахнув папірусом, сушеними травами та... розплавленим воском.

​— Вітаю, — сказав він, дивлячись прямо на Промінчика, попри дію амулета. Його голос був теплим, як пісок у пустелі. — Мені, будь ласка, «Сонячний лате», але без цукру. Я знаю, що справжнє сонце солодке саме по собі.

​Майя напружилася, відчувши, що цей чоловік бачить більше, ніж інші. Бальтазар миттєво опинився між гостем і хлопчиком, випроставши спину.

​— Ми не робимо «Сонячний лате», — холодно відповів Бальтазар.

​— О, ви робите його найкраще в світі, — чоловік зняв окуляри, і Майя побачила, що його зіниці не котячі, а круглі й глибокі, як сонячні диски. — Мене звати Майстер Оріон. Я останній Хранитель Сонця, що залишився на волі. І я прийшов не вкрасти хлопчика, а навчити його не спалити це чудове місто, коли він почне рости.

​Він дістав із кишені маленьке золоте перо і простягнув його Промінчику.

— Тримай, малюку. Це перо Фенікса. Якщо ти зможеш змусити його засвітитися, не торкаючись руками, я стану твоїм вчителем.

​Промінчик подивився на Майю, шукаючи дозволу. Вона кивнула, відчуваючи дивну довіру до цього дивакуватого чоловіка.