8

8

Віолетта Крамер сиділа у приймальній адмірала Дункана Ельсона і не знаходила собі місця. Вона крадькома кидала погляд на помічника адмірала – приблизного віку з нею дівчину із нашивками капітана і ніяк не могла зупинити тремтіння у колінах. Лише вчора їхній екіпаж отримав «добро» на відпустку на Землю. Подібні відпустки вже були традиційними і їх отримували екіпажі, котрим належало через три місяці відправлятись у річне чергування.

Команда Віолетти Крамер вже знала, що їхня вахта буде наступною після відбуття корабля «Впевненість», який стартує через дві декади. Віолетта навіть заздрила Маркусу Франкену (а саме він був капітаном), адже дорогою до місця патрулювання йому належало доправити групу вчених на планету-океан Тетіс, а вже їхніх змінників на чолі Гораціо Нельсона на Землю мали забрати попередники із Патруля. Дівчина не надто розуміла, чому їй так хочеться опинитися на орбіті океанічної планети, адже мало радості (як для небіолога) споглядати з кількасоткілометрової висоти на неспокійні води, у яких серед трильйонів одноклітинних бактерій загулилися декілька двоклітинних, тим самим зменшивши тривалість «нудного мільярда» на пару-другу мільйонів років.

Тим не менш хотілося це все ж побачити наяву і переконатися чи насправді океан настільки суровий, як це показують.

На жаль, ділянка простору, яка їм випала, нічим надзвичайним похвалитися не могла, була звичайним об’ємом, не захаращеним більш-менш  великими об’єктами, навіть не зорями. Тут навіть Вадиму Таничу дуже скоро набридне його хобі з астрономією, не кажучи вже про інших.

Наказ прибути до адмірала Ельсона настиг Віолетту зненацька, але нічого незвичайного у цьому не було: перед відбуттям на Землю відпускників ще раз інструктували щодо правил поведінки, інакше можна було підхопити щось таке, що поставить хрест і на майбутньому польоті, і на кар’єрі взагалі.

Віолетта попередила інших щоб вони нікуди не розходились, оскільки хотіла повідомити про розмову із Дунканом Ельсоном одразу після її закінчення.

І ось вона вже добрих чверть години чекає поки її запросять в кабінет. Видно, в адмірала виникли непередбачувані обставини, інакше як можна пояснити те, що їй доводиться чекати – Ельсон славився своєю пунктуальністю, котра іноді виходила за усі нормальні рамки. Віолетта хотіла вже обережно нагадати капітану про свою присутність, але саме у цей момент на столі помічниці загорілось зелене світло.

- Вас чекають! – тільки і сказала вона.

Віолетта Крамер підвелась, краєм ока кинула на дзеркало збоку, мимовільно поправила пасмо волосся на лобі і відкрила двері кабінету.

Адмірал Ельсон сидів за столом, а за ним на оглядовому екрані висіла карантинна станція. Зараз вона була заморожена й зовсім скоро знову прийме чергову зміну. Віолетта одразу помітила, що адмірал чимось стривожений.

- Сер? – видихнула вона.

Дункан Ельсон мовчки подивився на неї.

- Сідайте! – показав він на крісло перед собою.

Крамер сіла і зібралась чекати, адже адмірал не спішив розкривати інтригу її виклику. Врешті він сказав:

- Не у моїй звичці тримати інтригу, тому обійдемось без вступу. Ситуація така: у першого пілота екіпажу, який має стартувати через дев’ятнадцять діб, виявили невідомий вірус.

Заскочена такими словами Віолетта мимоволі подивилась позаду адмірала, де перебував карантинний модуль. Ельсон вловив цей погляд.

- Ми не знаємо, - повідомив він. – Поки що у Махадева Кумара дизентерія. Цілком можливо, що він привіз якусь бактерію із Землі, а можливо, дійсно звідси.

Адмірал кивнув головою на модуль.

- Але як би там не було, відправляти на п’ятнадцять парсеків людей, заражених невідомою хворобою, ніхто не буде, тому екіпаж капітана Франкена відсторонений від польоту. Навіть якщо за ці дні з’ясується, що у Кумара звичайна дизентерія, а інші навіть не заражаться, це нічого не змінить – вони залишаться тут і готуватимуться до наступної вахти.

Він подивився на принишклу Віолетта і продовжив:

- Наступний за порядком екіпаж – ваш!

Слова застали Віолу Крамер зненацька. Ще якусь годину тому вона вся була у майбутній відпустці на Землю, планувала ці декілька днів провести разом із Чарлі, тепер же все це руйнувалось.

Адмірал Ельсон пильно і з деяким жалем подивився на неї.

- Ви розумієте, що це значить для вас, якщо ви згодитесь?

Віола кивнула головою. Звичайно, вона знала. Вони просто не встигнуть навіть дочекатися відправки чергового транспорту на Землю, вже не кажучи про відпочинок.

А Ельсон продовжував:

- Вас ніхто не заставить відмовитись, ситуація надто делікатна. Якщо ви скажете, що не готові до виконання роботи, черга переходить наступній команді, інакше не можна: зміна повинна відбутися в строк!

- Я готова! – нарешті подала голос Віолетта.

- А інші? – поцікавився адмірал.

- Інші, я гадаю, також!

- Це добре, що ви так упевнені у своїй команді, - похвалив Ельсон, - але кожен має зробити свій вибір. Якщо хтось один відмовиться, екіпаж буде відсторонений й черга перейде наступному. Політ повинен відбутися і до того ж у чітко визначений термін. Повірте моєму досвіду: там – не чекатимуть! Вірніше, чекатимуть, але коли ви запізнитесь хоча б на тиждень, тоді вам належить дізнатися про себе усе, до того ж усіма мовами, котрими володіють члени корабля, який ви заміните.