7

7

У такому напруженому темпі проминули два з половиною місяці. Віолетта Крамер помічала, що вона та її друзі виглядають вже не такими безпомічними, не всі, звичайно, але деякі команди їм підкорялися, навіть Біллу Крістену одного разу вдалося «сфокусувати» навчальний гравітаційний промінь і «запустити» варп-двигун. Правда, наступні спроби знову виявились безуспішними, але Білла вже було не зупинити – він зрозумів, що це йому під силу. Тоді ж команда дізналась, чому двигун викривлення використовують лише для стрибка на пів сотню світлових років.

- Варп-двигун споживає неймовірну кількість енергії, - говорив майор Кроул. – А її, природньо, треба поповнювати. Виникає логічне питання: звідки? Тут, поблизу Сонця, це не проблема, а як справи з далеким космосом, де найближча зоря на відстані декілька світлових років? Там патрульний корабель рухається зі швидкістю три чверті світлової[1]; небагато, звісно, але це краще, ніж просто нерухомо висіти в одній точці. Це дуже давить на психіку. До слова, чому саме рік? Це мінімальний час, потрібний для того, щоб батареї, від яких працює варп-двигун, зарядилися знову. Не менше! Довше – без проблем, але ніхто не забажає залишитись на такій великій відстань більше навіть на один день!

- Це пов’язано із тим, що екіпажу нічим зайнятись? – несподівано для інших поцікавилась Віолетта Крамер.

Усі здивовано подивились на неї, причому це здивування було різним: якщо її товариші просто здивувались цьому, як на їхню думку, безглуздому запитанню, то у майора Кроула причина була інша.

- Я так розумію, вам, Крамер, відома «проблема порожнини», - чи то запитав, чи лише ствердив майор.

- Я тільки не знала, що вона так називається, - призналась Віола.

- Як говорили в давнину, я не хочу відбирати хліба у психологів, але ви праві: найбільшим, а наприкінці чергування і єдиним бажанням буде щоб вахта якнайшвидше закінчилась. Тому наші психологи наполегливо радитимуть зайнятися чимось корисним, можливо, не надто корисним, але зайнятись обов’язково.

Майор подивився на годинник.

- На сьогодні заняття закінчені, - повідомив він. – Завтра ви вільні. Зустрічатимемо дослідників із Тетіса.

 Про те, що над південним полюсом Сонячної системи зматеріалізувався патрульний корабель, стало відомо ще місяць тому. Доповіді командира підтверджували, що на борту все штатно, здоров’я екіпажу та дослідників із планети Тетіс також. Зрештою, це нічого не значило: і одним, й іншим належало провести на карантині майже два місяці – не найкращі дні у житті, але, зрештою, сотня метрів до Бази і мільйон кілометрів до Землі не йшло ні в яке порівняння із півтори десятка парсеків.

Природно, повернення будь-якого патруля, а тим більше того, хто побував на орбіті Тетіса, було неординарною подією, адже командуванню можна було… зітхнути з полегшенням: ще одна вахта закінчилась успішно, а курсанти… просто отримували додатковий вихідний день.

Звичайно, завтра усі мешканці Бази обов’язково зберуться біля величезного панорамного вікна, із якого відкривається неймовірний вигляд на зоряне небо, серед якого застигла карантинна станція. Вони спостерігатимуть, як до єдиного стикувального вузла пришвартується патрульний корабель. Що відбуватиметься потім побачать на екранах лише оператори, але потім ці кадри опиняться на усіх моніторах Землі.

Все це буде завтра, а сьогодні, почекавши, коли Кроул залишив їх самих, всі повернули голови до Віолетти Крамер.

- Що ти знаєш такого, що не знаємо ми? – запитав Рудольф Ларсен.

- Та нічого протизаконного, - відказала Віола. – Один мій знайомий розповів, що для того, щоб без шкоди для свого психічного здоров’я витримати рік перебування всередині корабля, потрібно чимось зайнятися.

- Чергування, - нагадав Вадим Танич.

- Автоматика робить сама. Та й під час чергування море вільного часу.

- Тоді чим зайнятись? – здивовано запитала Муза.

- Потрібно мати хобі. Ти маєш якесь хобі?

Дівчина нерозуміюче подивилась на Віолу.

- Колекціонування старовинних марок підійде?

- Де ти там знайдеш хоч одного філателіста?

Слова майбутнього капітана корабля заставили майбутній екіпаж задуматись.

- І коли ти збиралась це нам сказати? – невдоволено поцікавився Білл Крістен.

- Я казав майор, не хочу відбирати у психологів їхній хліб чи то пак тюбик із поживною пастою, - відказала Крамер. – Всьому свій час, а я просто дізналась про це раніше. А вас залишається за цей час придумати собі хобі!

- Гадаєш, це легко? – засумнівався Вадим.

- Не легко, по собі знаю. Я досі в активному пошуку, але тобі, Вадику, переживати нічого.

- Чого б це?

- Ти у нас астроном, а це стовідсоткова можливість заповнити вільний час!

- Чому це? – здивувався Танич, але у його голосі пролунала надія.

- Ти побачиш зорі зблизька!

- Ну, це навряд! – охолодив запал друга Рудольф. – До найближчої зорі звідтам не менше п’яти світлових років.

- А від Землі – цілих п’ятдесят п’ять! – не здавався Вадим. – Таки ближче! А ви придумуйте собі хобі! У мене воно вже є!