5

5

На відміну від чогось подібного в Інституті Зореплавання, коли заняття були різними для окремих спеціальностей (тому потік майбутніх капітанів кораблів практично не перетинавсь із потоком Міки Йохансена з комп’ютерних систем), на Базі Патруля було якраз навпаки. Оскільки новоприбула сімка вже на Землі була зачислена в один екіпаж, відпала необхідність довгих тестів на сумісність, тому наступного дня після того, як черговий корабель відчалив від стиковочного вузла і рушив спочатку подалі від Бази, щоб потім у відносно вільному простору включити свій варп-двигун, який доставить сімку до ділянки патрулювання, дорогою закинувши дослідників Нельсона на планету-океан, Віолетта Крамер разом з іншими сиділа в одному з боксів Бази і слухала вступну лекцію майора Кроула.

- Ми не вчимо усіх разом, - говорив майор, для зручності обпершись об стіл. – Це нераціонально, неефективно і приносить мало користі. Усі екіпажі мають різний ступінь підготовки, і у вас вона, пробачте за прямоту, найнижча. Тому ви пройдете увесь цикл підготовки – від азів навігації до імітації бою з «гантелянами». Наприкінці буде екзамен…

Майор Кроул замовк й зі співчуттям подивився на принишклих курсантів.

- Не хочу вас лякати, але нечасто увесь екіпаж успішно складав екзамен, - продовжив він. – Я пам’ятаю тільки два такі випадки. В одному з них ще курсантом був адмірал Ельсон.

Присутні переглянулись. Початок аж ніяк не можна було назвати оптимістичним.

- А що буває з тими, хто провалився? – поцікавився Рудольф Ларсен.

- Найближчим транспортом відправляють на Землю, - просто відказав Кроул і знизив плечима: - А що, все правильно! Якщо людина не підходить, краще відбракувати її тут, аніж сподіватися, що вона навчиться під час майбутньої, хоч і малоймовірної битви!

- А інші? – подала голос Віолетта Крамер.

- А інших перерозподіляють в інші екіпажі, і вони знову проходять підготовку, але вже на значно вищому рівні. Принаймні історію нашого Патруля їм уже не читають.

Дещо засмучені курсанти зрозуміли останні слова вже через чверть години, коли в приміщення зайшов літній чоловік, явно африканець. На ньому не було звичної військової уніформи, лише цивільний костюм й уже забуті на Землі окуляри. (Люди вже давно навчились лікувати хвороби очей або принаймні користувались лінзами.)

- Дещо з того, що я буду вам розповідати, вам вже відомо, це не є якоюсь таємницею, принаймні ви могли це чути навіть у школі, я вже мовчу про популярну літературу, - почав професор Роже Траоре, як він сам себе назвав. – Тому, здавалось би, потреба витрачати ваш час на повторення вже відомого має відпасти. Що ж, мушу вас розчарувати. Можливо, знання історії колись і врятує ваші життя коли вам все ж вдасться зустрітися з ворогом.

Професор помітив, що Вадим Таним засовав у кріслі.

- У вас до мене є запитання?

- Так… Якщо можна.

- Навіть треба! – живо заохотив професор. – Для мене зворотній зв’язок – чи не найкраще підтвердження того, що я прийшов сюди недаремно!

- Сер! – почав Вадим, але Роже Траоре зупинив.

- Якщо вам не важко, оминайте це звертання, - сказав він. – Я не військовий, та й не надто відомий для такого. Можете звертатись до мене Траоре, а якщо для вас це незвично, то не ображуся й на професора.

- Пане професоре… - після ледь вловимої паузи мовив Танич. – Пробачте, але я справді не розумію, як може ваша історія допомогти нам у випадку, коли ми все ж зустрінемо «гантелян».

- Ви дозволите, саме з цього я і почну нашу лекцію, - задоволено хмикнув професор Траоре. – Але спочатку я хочу знати, що конкретно вам відомо про ворога. Ось ви!

Професор показав на Крамер.

- Я так розумію, ви майбутній капітан патрульного корабля.

- Якщо вийде, - буркнула Віолетта і представилась: - Віолетта Крамер. Я мало знаю про «гантелян». Лише те, що сто вісім років тому вони без усякої причини атакували нашу дослідницьку станцію на супутнику Сатурна Титані і самі були знищені. Куди вони поділися, який мали вигляд і звідки прибули мені не відомо.

- Ви в одному не праві, Крамер! – мовив професор. – Не праві у тому, що сказали, що знаєте мало. Так от: це неправда! Те, що ви розповіли – все, що людство знає про «гантелян»! Навіть назву ми придумали, подивившись на форму їхнього корабля. Також зовсім нічого не відомо про материнську планету «гантелян», але дехто припускає, що їхня батьківщина обертається на відстані п’ятдесят світлових років.

- Чому саме там? – поцікавилась Віолетта, хоч, безумовно, і чула цю цифру.

- Через характеристики їхнього двигуна, - знизив плечима Роже Траоре.

- Але це сотні потенційних планет! – вигукнув Ларсен.

- Тим не менш кожна з них була обстежена! Жодних слідів не те, що високорозвиненої технологічної цивілізації, але й просто життя! І лише Тетіс – і то звичайне примітивне життя!

- Але ж ми його вивчаємо! – Віолетта Крамер згадала розмову з Гораціо Нельсоном.

- А тому, що іншого немає! Тому й досліджуємо примітивні бактерії, хоч тут, на Землі, на них ніхто не звернув би уваги, за винятком, певна річ, бактеріологів. Інша справа, якби вдалося хоч щось дізнатися про «гантелян» чи хоча б отримати навіть найменший шматок.