Частина 1.5. Суд

Галас, добре освітлена зала. Я примружився. Після довгого перебування в напівтемряві від яскравого світла заболіли очі. Трохи звикнувши до такої різкої зміни освітлення, я озирнувся. Прямо переді мною стояв високий стіл із гарним різьбленням чудернацькими візеркуми, за яким сидів той самий кіт, який зустрів нас із Рікою на самому початку моєї одіссеї замком. Праворуч від кота сиділи Королева, Мерілл, містер Річвальд і Редуар із чашкою чаю. Він голосно ним сьорбав. Дратувало, видно, тільки мене. Ліворуч - ще купа народу, де я нікого не знав, принаймні, не бачив у замку. Але раптом я випадково помітив знайомий темно-синій фрак - Стенлі, а поруч із ним і того дивного чоловічка в шубі, щоправда, вже без неї.

- Тиша! - наказав кіт. - Тиша! Ми починаємо судовий процес! Тихо!

Шум стих, і всі розсілися по своїх місцях. Редуар продовжував сьорбати.

- Отже, почнемо, - продовжував кіт, спокійним рівним голосом. - Розглядається справа № 3078. Вислухаємо свідка № 1. Ваша Величносте, прошу вас, - кіт величаво махнув лапою в сторону Королеви.

Та неохоче встала і підійшла ближче до кота-судді.

- Цей молодий чоловік абсолютно не заслуговує на мою увагу, - почала свідчити Королева. - Він постійно дивився на мої дзеркала. А ви ж знаєте, сер, як я цього не люблю! Вони в мене такі вразливі. Я кілька разів наказувала вбити його, але Стенлі мене зупиняв, хоча краще б ми його одразу вбили!

Кіт злегка відкашляся, натякаючи, що суть розмови пішла не в тому напрямку.

- Гаразд, зараз не про це, - слухняно погодилась Королева, але театрально закатала очі під лоба. - Цей хлопець вихований і добрий, чесний і сміливий. Я ж навчила його говорити те, що він відчуває і не приховувати ці почуття. Бо це зіпсувало б йому життя. На жаль, він навчився говорити те, що думає, але так і не навчиться думати, що говорить. Така вже людська природа. Я тут безсила, - знов награне театральне зітхання.

- Покарати чи помилувати? – резюмуючи запитав кіт.

- Я залишаюся при своїй думці. Хороший хлопчик, не сперечаюся. Але занадто дурний, щоб зрозуміти мої дзеркала. А втім, це зараз не важливо. Моя відповідь - покарати!

- Що ж, - сказав кіт, - я приймаю вашу відповідь. Редуар в цей час сьорбнув чай особливо голосно, із задоволенням. - Твоя черга, Мерілл.

Королева знову сіла на своє місце. Її змінила Мерілл.

- Я відкину той факт, що цей юнак до смерті налякав мою кішку, пташки на підвіконні як показились…тож почну з головного. Він досить швидко розкрив мою фальш зі спогадами, тим самим довівши, що вірить своїй дівчині і вірить у себе. Він не став звинувачувати кохану в тому, що нібито сталося з його розповіддю, а розділив її провину. Думаю, Високий суд погодиться, що це багато що означає. Він закоханий. Любить настільки, що готовий був їй пробачити будь-яку підлість. Ах, сер, ви знаєте мою слабкість до сердешних історій. Моя відповідь - помилувати!

Мерілл теж повернулася на місце, а поруч з котом стояв містер Річвальд. Чомусь я здогадувався, яким буде його вирок. Адже він із самого початку висловив мені свою неприязнь.

- Шкода, що пропадає такий талант, тацю розбив, - похмуро сказав він.

- Падлюка! – підпискнув Редуар і знову сьорбнув.

Шкода, що тією тацею я не прибив цього огидного мутантика.

- Моя відповідь – помилувати, - важко видихнув містер Річвальд. - Я навіть подався трохи вперед. Не почулось? Помилувати? Я вже подумки готувався до найгіршого. - І я, з Вашого дозволу, не надаватиму Високому суду купу непотрібних доводів. Ми всі знаємо в чому звинувачується підсудний. Тому, думаю, Високий суд це виправить.

Я здивованим поглядом проводжав містера Річвальда до його місця. Воістину, це найбільш непередбачуване місце в усьому світі.

- А мені здається, що ви Даніель, ідіот! - раптом втрутився Стенлі. - Дівчина так кричала, так благала про допомогу і про підтримку, а ви проігнорували її благання, з головою занурені у свої переживання, прошу зауважити, безпідставні.

- Я згоден зі Стенлі, - пропищав Редуар. - Давайте вб'ємо його і підемо пити чай!

«Ти і так його постійно п’єш, довбень ти чортів!» - подумки я все більше жалкував, що не прибив таки це створіння. Здається, кіт вміє читати думки, бо він раптом посміхнувся, та лише на мить. Його погляд знов став зосереджено-спокійний і сфокосувався на мені.

- Більшість присяжних проголосували за помилування, - заперечив кіт, - хоча я згоден зі Стенлі. Як ти думаєш, Даніелю, чому Ріка зв'язалася з цією бандою невдах?

- Не знаю, - чесно відповів я.

- Отож, - невдоволено похитав головою кіт. - Ви, люди, ніколи нічого не знаєте. Засліплені своїми проблемами, ви не помічаєте, що хтось поруч із вами потребує вас. Ти хоч щось робив, щоб урятувати Ріку, витягнути її з того бруду, в якому вона скоро потоне?

- Я багато разів намагався... - почав виправдовуватися я, але кіт мене перебив раптовим риком.

- Намагався?!!! - закричав він. - Намагався?!!! Намагатися що-небудь зробити - це одразу визнати за собою поразку! Ніколи не намагайся - роби! Не смій вживати фразу: «Я спробую».  

Я зроблю! Я неодмінно зроблю! Ось що треба говорити! Не «спробую зробити все можливе», а «зроблю, навіть якщо це буде неможливим!» Ти зрозумів мене?!