Частина 1.2. Королева

Я прокинувся на ліжку в добре освітленій кімнаті, з підлоги до стелі обставленій дзеркалами найрізноманітніших видів і розмірів. Жахливо боліла голова. Певно мене чимось вдарили, щоб утихомирити, бо вирватися з ціпких «обіймів» велетнів я намагався до останнього. Тим часом до кімнати увійшла молода дівчина в довгій блакитній сукні досить незвичного фасону – вся мереживна, напівпрозора, в підлогу, більш мені схожа на весільну. «Ну нічого собі була б наречена» - подумалось мені, і я посміхнувся своїм думкам.

Дівчина,  елегантно тримаючи в руках гарний сріблястий гребінь, розчісувала ним густе чорне волосся завдовжки до самих колін. Вона зупинилася навпроти мене, уважно розглядаючи.

- У тебе є очі? - раптом запитала дівчина.

- Так, - відповів я, не розуміючи сенсу цього запитання.

- Тоді чому ти не бачиш? – дівчина нервово перекинула довжелезне волосся на іншу сторону.

- Я бачу.

 Кажу якось невпевнено. І сам же тому дивуюсь. Та ж не сліпий наче.

- Дурниця! - голосно верещить дівчина, від чого я навіть здригнувся. - Поглянь на мене! Кого ти бачиш?

- Що означає "кого я бачу"? – голова і так розколюється, а вона кричить, як навіжена.

- Відповідай, коли тебе запитують!!! - дівчина репетувала все голосніше й голосніше.

- Бачу молоду дівчину, - швидко пробурмотів я, аби вона тільки замовкла хоч на секунду.

- Молоду?! Ідіот! Мені 367 років, я не можу бути молодою!

- Але виглядаєте ви максимум на двадцять, - заперечив я, намагаючись компліментом загасити її гнів.

Про 367 років взагалі не зрозумів, але і не намагався, бо головний біль наростав з кожною секундою все більше.

- Це тому, що мені і є двадцять! - ще більше розлютилася дівчина.

- Але ви ж сказали, що вам...

- Ти що, не чуєш мене?! І перестань дивитися на дзеркала, ти їх лякаєш!

- Та як же на них не дивитися, якщо вони скрізь!

Господи, я вже був на межі зриву. Парадигма про те, що жінок не можна ображати танула в моїй хворій голові просто з неймовірною швидкістю.

- Негайно перестань на них дивитися!

Якась божевільна. Можливо це притон для наркоманів? Розпилюють якусь психотропну речовину? Звідси і балакучі коти, і кролико-віслюки, і ця оглашенна? Та єдине, що я зараз мене дійсно хвилювало - де Ріка. Судячи з усього, від цієї горлаючої особи навряд чи можна було щось дізнатися. І якби в кімнату не увійшов той самий управляючий Стенлі – це було б моє перше вбивство, чесне слово.

- Ваша Величносте, від Вашого крику знову тріскаються стіни, - повідомив він, - а на ремонт у нас зараз немає часу.

- Стенлі, скажи йому, нехай перестане дивитися на мої дзеркала! - уже ридаючи, крикнула дівчина.

- Молодий чоловіче, - благаючи звернувся до мене Стенлі, - вам не важко було б перестати дивитися на дзеркала Її Величності?

- Але ж я...

- Просто робіть те, про що вас просять, і...

- Ні! - перебила Стенлі дівчина, - Я його вб'ю, і він перестане дивитися на мої дзеркала. Варта! Варта!

Зараз же з'явилися ті самі громили і швидко попрямували до мене, але Стенлі перегородив їм дорогу.

- Стійте, Ваша Величносте, господареві це не сподобається. Ви хочете вбити об'єкт ще до початку досліджень? Дозволю собі нагадати Вам, що минулого разу справа дійшла до скандалу.

- Наш господар надто добрий, - уже тихим і доволі врівноваженим голосом сказала дівчина і вийшла з кімнати.

- Хто ця божевільна? - запитав я у Стенлі.

- Вона не божевільна, вона Королева. Ось, візьміть, - сказав він, протягуючи мені пляшечку з дивною фіолетовою рідиною, - це ліки. Вони заспокоять головний біль.

- Послухайте, Стенлі, здається, ви тут єдина нормальна людина. Прошу, скажіть мені де Ріка і як нам звідси вибратися? – я з надією зазирнув йому прямо в очі, одночасно одним ковтком спустошив пляшечку з ліками. На смак просто гидота та голова дійсно переставала боліти. Може це теж який галюциноген. Та мені вже було все одно, аби мою голову перестало розривати на шматки.

- По-перше, юначе, у цьому замку ніхто не ділиться на нормальних і не нормальних. Я, господар, Королева і всі, кого ви тут ще зустрінете - абсолютно однакові. По-друге, я не володію інформацією про місцезнаходження вашої супутниці. По-третє, вихід ви знайдете так само, як і вхід. Це елементарно. А поки господар на чаюванні, вам доведеться побути в товаристві всіма нами шанованої Королеви. І я вас ще раз переконливо прошу не дивитися на її дзеркала, а то вона знову буде гримати, і на вас завалиться стеля разом з її дорогоцінними дзеркалами.

Він вийшов, а на зміну йому через пів хвилини знову з'явилася Королева. Щоправда, тепер це була літня жінка з красивою, прикрашеною дорогоцінним камінням, короною на голові. Тільки за блакитною сукнею і за її криком не дивитися на дзеркала, я і впізнав у ній ту іншу Королеву.

- Ви ж щойно були молодою? - здивувався я, всіма силами намагаючись дивитися куди завгодно, тільки не на ці трикляті дзеркала.