Царівна-жаба
IV.8
Пару годин наш Іван простував,
Доки не вийшов на берег і став.
Море відкрилось йому на всі боки,
Краю не видно — настільки широке.
Хвилі шумлять — а де острів, хто зна.
Берег пустий, ні плота, ні човна.
Журиться, взад і вперед походжає.
Й бачить, як щука з води визирає.
— Чом зажурився царя добрий син?
Каже: «Шукаю я острів один.
Горе — не тільки не можу дістатись,
Навіть не знаю, в який бік податись.»
— Ти не журись, — підняла риба хвіст,
Вдарила хвилю й постав диво-міст,
Палі із срібла, поруччя у златі,
Люди не мають такого багаті,
Склом настелився товстенний поміст,
Ніби у дзеркалі йдеш в повний ріст.
Спершу царевич ступнути боявся,
Потім пішов і на острів дістався.
Тільки спустився на землю тверду,
Вітер піднявся з дощем на біду.
Де не узявся орел довгокрилий
Й хмари, що небо собою укрили,
Миттю розсунув і дощ припинив,
Вітра лихого також вгомонив.
Бачить Іван далі ніби зловісний
Ліс, де дерева ростуть дуже тісно,
Ані просунуться в нім, ні пройти.
Де би стежину яку віднайти?..
Грубі почулися кроки позаду.
Зирк! То ведмідь надійшов дати раду.
«Чим, — каже звір, — можу я помогти?»
Той одмовляє, що треба дійти
Засвітла до того в лісі будинку,
Де, як сказали, живе його жінка.
Став клишоногий трощити дуби.
Перепочив, пішов пити води.
Знову ламає дерева завзято,
От-от доріжку проб'є кострубату.
Вдруге спочив і знов ду́би вергав –
Стежку потрібну таки проламав.
Відредаговано: 28.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
