Розділ VII

Повз двір проїхала бричка, що то була за бричка? Справжній будинок на колесах, з вікнами та дахом з якого стирчав димар. Діти з хат повибігали на двір подивитись на це дійство, бо це була справжня вистава: кольорів, музики та відчуття чогось дикого та первозданного. Поряд з бричкою йшли цигани, один вигравав на скрипці, весело махаючи головою в такт музики, інший бив в великий барабан, дівчата махали кольоровими спідницями і співали веселих пісень на своїй чудернацькій мові.

- Про що вони співають? – спитала маленька дівчинка маму

- Хтозна, може нас матюкають, звідки мені знати – відповіла мати, вона пригорнула дитину, ближче до себе. – Щоб близько не підходила, а то ще вкрадуть. Заберуть до свого табору і будеш їздити по світу.

Сказала мати дівчинці і сховала за свою спину. Мала виглядаючи із-за материної спідниці продовжувала спостерігати за рухом стрічок, музики та кольору.

На козлах першої брички сидів старий циган з циганкою, віжки лежали в його руках. Коні шли важкою ходою, тягнучи будинок на колесах з його найдорогоціннішими скарбами -дітьми. Довгі вуса, що лежали на грудях цигана, від вітру підтанцьовували на червоній шовковій сорочці. Та не це вражало недосвідчений погляд селян, а чорна люлька, яку курила циганка. Чоловіки з села дивились на її довгі коси, що виглядали з під хустки, на важке намисто в три нитки з золотими монетами, на те як повільно вона вдихала дим та випускала його.

За цим возом йшов інший, і ще один і ще. Вони пройшли через все село і стали табором біля ставка. Брички встановили колом, відв’язали та відпустили коней купатися та пити воду.

Дітвора горохом викотилась на зелену траву, що густим килимом лежала навколо ставка. Гуси, які паслись на тій траві, табуном переплевли на той берег.

 - Уляно, пішли, заберемо гусей доки не покрали – озвалась одна жінка до іншої.

- Хіба не знаєш? Цигани де живуть не крадуть. – відповіла їй та - Ходімо краще погадати, я зараз хліба візьму та грошей, циганське ворожіння воно найсильніше, мені баба розповідала, а їй її мати, що колись їй циганка ворожила, так всю правду сказала. Що було і про майбутнє.  

 - Ти як хочеш, а я в те лігво розпусти не піду. Ти бачила, скільки на ній золота? Вона їх точно не заробила.

Так між собою говорило село, одні – що цигани порядні люди, що не будуть накликати біду там де живуть, інші – що вони злодії та брехуни. Говорили весь день до самісінького вечора, доки додому не повернулись гуси. І ті хто став на захист непрошених гостей, і ті що говорили що таке сусідство не до добра, всі перерахували птицю. На щастя того вечора, як і наступного хижаку не дісталось жодного гусака, тож через тиждень такого сусідства всі більш менш заспокоїлись, а цигани скуповували та у міняли у селян молоко, птицю, хліб.

Потяглась черга з харчами до ворожії з картами. Всі хотіли знати долю, ворожка гадала на картах та по лініях на долонях.

Якось циганка йшла селом, та зупинилась біля колодязя саме в той час коли молода мати з дівчинкою, набравши води збиралась нести її до хати. Циганка поглянула на дитину з цікавістю, і почала розмову з матір’ю дівчинки:

- Красуня в тебе росте, очі які проникливі зелені. – сказала посміхаючись циганка

- Що тобі до її очей, відійди від моєї дитини – насупилась жінка, і суворо сказала до дочки – Мотря ходімо зі мною.

На це циганка всміхаючись відповіла:

- Не нас вам треба боятись, а одне одного. Приходь я тобі поворожу, без грошей приходь, доля в дочки твоєї цікава, я хочу на її руку поглянути.

Жінка не відповіла, і мовчки взявшись за відро з дочкою попрямували подалі від циганки, мала раз за разом оберталась, тож циганка не витримавши крикнула їй навздогін:

- Сама приходь, як не боїшся.

Циганка, так і залишилась без відповіді біля колодязя, а мати з дочкою попрямували до дому, з відром води.

- Що там вона тобі говорила? – спитав батько забираючи відро з рук жінки. Він бачив, як циганка говорила з його жінкою, та оскільки стояв на далеко то не чув слів.

- Говорила, щоб приходили гадатися.

- Не ходи. Чи ти може сподіваєшся кращої долі знайти ніж я? – спитав він жартома.

- І все тобі жарти, Федоре – посміхаючись відповіла жінка – Сказала, щоб Мотря приходила, що в неї доля цікава.

Батько поглянув на дочку, Мотрі тільки виповнилось 10 років, маленька помічниця. Федір обожнював дочку, вкладав в неї душу. 

Коли вони зайшли в двір, Федір кинув оком на паркан з лози, з під невисокої загорожі між сусідами, виглядала макітра з темного волосся.

- Мотрю, глянь, то не тебе там Василь виглядає?

Мотря побігла до огорожі, встала на в шпильки, щось промовила до голови, а потім побігла на улицю.

- Куди? – ледве встигла спитати мати

- Ми на ставок, на гусей глянути.

- Не здумай купатись і до циган не підходьте – кричала вона вже в наздогін дитячим п’ятам.

- Хоч би в дванадцять не засватали,  - промовила вона з сумом до чоловіка.

Батько суворо дивився в слід своїй дочці та сусідському хлопцю. Як так? Вона ж ще дитина, та він йому вуха повідкручує.