Розділ ІV

Параска раділа, вона скинула з голови хустку, тримаючи її в лівій руці, яку приставила до пояса, праву простягла вперед, ніби запрошуючи невидимого партнера до танцю. Після «запрошення», вона завела руку і приставила її до пояса. Трухнула головою так, що царські сережки замайоріли, переливаючись від світла, яке на них падало. Вона почала танцювати гопака. Веселилась і сміялась, а сережки від інтенсивних рухів ще більше переливались і мерехтіли. Вона кружляла, товста і туго сплетена коса кружляла за нею, а сережки пурхали метеликами на вухах. Спідниця стала схожою на квітку, що розквітла від швидких рухів.

В коридор вийшла вчителька, Параска різко зупинилась навпроти неї. Від чого, спідниця скрутилась, і обхопила ноги, а коса важкою петлею декілька разів обвила шию і тільки сережки продовжували мерехтіти. Вона всміхалась, бісики виблискували в очах.

 - Чому радієш? – спитала вчителька, яка дивилась у її блакитні очі, -  Чорна твоя душа.

- Це у вас вона чорна, прийшла влада Советов, забрала все що у вас було, і роздала таким, як я. І все у мене є, чого не було, і хата велика, меблі. Сплю на перинах і спідниці з квітами ношу і сережки з царського золота. І всіх моїх ворогів покарано.

Вчителька поглянула на її вуха, покивала головою:

- Параско, вони і в тебе все заберуть, ось побачиш.

- Чорна Параско, Чорна Параско, Чорна Параско – почали дражнити її діти, а вона розлютившись погналась за малечею по коридору.

За тим всім споглядав охоронець. З лицем червоним, як квітка маку, він підійшов до вчительки. Можливо вперше в житті йому було так соромно, можливо тому, що він знав, що то за «шпигуни», він промовив:

- Пробачте, вона сама не своя, після смерті батька.

І не чекаючи відповіді вийшов слідом за Параскою на двір.

Мотря бачила танок і реакцію вчительки, чула слова охоронця. Її очі світились ненавистю і злобою. Остап скоро поїде, його робота тріумфально скінчилась. Можливо його помітить керівництво, можливо він захоче забрати Параску з собою, а охоронець може і не розповість про цю виставу. Та такого шансу Мотря не упустить, доля не часто робити такі дарунки.

Вона вийшла на двір, наздогнала Параску з охоронцем, взяла дівчину під руку і промовила:

- Ходімо, подруго. Неабияке свято сьогодні. Твій Остап і мій батько такий злочин розкрили. Цілу шпигунську групу, хто би міг подумати, що в нашому селі і шпигуни? Що ще й батька твого вбили.

- Остап казав довго не хотіли зізнаватись, виявляється там навіть сусідка моя була, так дивно, та що з двома дітьми. – Параска була в настрої, вона важко дихала після танцю і від того, що ганяла дітей  - Хто би міг подумати така набожна, хотіла подивитись її в вічі, та Остап не пустив. Знаєш, мені нікого не шкода. Вони всі такі були, вулицею йдеш - в спину плюють.

- І не говори – сказала Мотря.

Вони знали, що людей катували. Суд був швидким. Їх вивели у двір зачитали вирок, поставили на коліна,  голова до голови, одним пострілом вбивали по двоє. Кулі - то розкіш, їх потрібно економити.

- Казали, що рідним віддали поховати дуже понівечені тіла. Говорили місця не було живого. – сказала пошепки Мотря – мені так їх шкода. Сусідка твоя, я не знаю…

Мотря не договорила, Параска її перебила, її голос був різким:

- Та яке мені до того діло, раз з ними так вчинили, значить було за що. – Параска лютувала, сережки виблискували – Хто взагалі таке говорить? За що вони мого Остапа обмовляють, виходить, що вони з твоїм батьком невинних людей били? Мотре сама думаєш, що говориш? Я у своєму Остапі не сумніваюсь.

Мотря суворо насупила брови, вона бачила, як батько писав список на папірці, і бачила, що він вписав ім’я сусідки. Ще тоді подумала, що певне сусідка і є тим самим свідком, що бачив вбивцю. Батько прибрав зайві очі. В той вечір він сказав Мотрі: «Я зроблю все, аби захистити тебе, для мене ти завжди будеш не винною, - вона хотіла щось сказати, та сльози здавили горло - коли в тебе будуть свої діти -  додав він - ти мене зрозумієш».

Від всього того, що говорила Параска і як себе поводила, Мотря все більше її ненавиділа. Вона ненавиділа її блакитні очі, що світились злобою, вона ненавиділа ті сережки, що Парасці не належали, хату в якій та жила, і користувалась чужими речами. «Все в неї так, не має нічого свого, все забране, ще й радіє з того» думала Мотря, а Параска - сяяла. Тепер у Остапа кар’єра піде в гору - такі як він потрібні. Забере її до міста, вони одружаться, їм  дадуть житло, і буде двоє діточок, все як вона мріяла. Вона поїде з села і не вернеться. І жодна жива душа не посміє навіть глянути в її бік косо.

Параска всю дорогу посміхалась і жартувала.

- Ходімо до нас додому, чаю поп’ємо, мама моя давно тебе не бачила. Питала чого не заходиш.

- А ходімо, - відповіла Параска - Відсвяткуємо з твоєю сім’єю.

- А що Остап, коли казав прийде? – спитала Мотря.

- Обіцяв у вечорі, після роботи. Так що я не надовго.

- Може скажемо хлопцю хай йде? Тебе мій батько проведе. – запропонувала Мотря.

Параска повернулась до охоронця, що йшов слідом, на відстані п’яти метрів.

- Може ти і права, він скаже Остапу, що я у вас, щоб не розминуться, а то раптом він прийде, а мене не має.