Розділ ІІІ

Параска діставала з печі рогачем чавунчик, як раз в ту секунду, коли в двері постукав Остап. Страва лишилась стояти на припічку, а радісна господиня пішла відчиняти двері незваному гостю.

Вона чекала його увечорі і не чекала. Все було таким наплутаним в змученій горем голові.

Можливо… із-за того, що вона розказала Мотрі про сережки, а Мотря - батьку, а батько – слідчому, тож не дивно, що він вирішив з нею незнатись.

Щастя висипається піском з долоні. В день він дає їй охорону, подарунок, а до вечора і слід простив.

Можливо… він, розуміючи, що такий візит не лишиться непоміченим, для неї, як дівчини, буде краще, якщо він прийде вдень, і таким чином він її оберігає від пліток. Від таких думок, Остап ставав в її очах, ще розумнішим, благороднішим.

Вигадуючи йому різні виправдування, вона все більше в нього закохувалась.

І те що він прийшов сьогодні - в день, тільки підтверджувало її здогадки, він її оберігає, не дає приводів злим язикам. Тож перш ніж відчинити двері, Параска зняла хустку, щоб він побачив його подарунок - сережки.

- Привіт Остапе, - вона поглянула в його очі, і вирішила все ж обійняти - Як я рада, що ти прийшов, все думала про тебе.

Остап теж обійняв її, така маленька, така ніжна, не могла вона такого вчинити. Він поглянув в блакитні очі, і потонув в них.

- Гарно? – Спитала Параска крутячи головою, від чого сережки танцювали і виблискували.

- Ти гарна, - відповів хлопець – А сережки, тільки підкреслили твою вроду.

Від таких слів, дівчина розгубилась, вона невміла реагувати на компліменти, тож продовжила так, ніби нічого не сталось.

- Ти голодний? Я борщу наварила, правда він без м’яса, пісний, - ніби вибачаючись вона продовжили – Зате з грушами, будеш? Давай поки гарячий. Я зараз.

Остап мовчки погодився, і доки Параска накривала на стіл, він підійшов до лави з подушками, що була у Параски за постіль. Сів і підвів ноги під лаву, від чого килим, що слугував покривалом відхилися в глиб. Він поглянув на піл – СОКИРА!!!! Випрямив ноги і покривало знову повисло прямо.

«Ні, вона не могла вбити рідного батька, - була його перша думка – Можливо він чинив з нею щось дуже лихе – було другою думкою, що промайнуло в голові... Повинно бути хоч якесь пояснення. І що це за вбивця, що ховає зброю під постіллю – це ж не логічно».

Він підвівся з ліжка і сів до столу.

- Гарне ліжко, перина, подушки.

Він не знав чому сказав саме так, можливо тому, що пригадав хату в якій мешкав, а ця – велика, з дерева, не мазанка під соломою. Три кімнати, піч, груба, пухові подушки, перина, меблі, порцеляновий посуд в шафі. От як жили старости.

- Ми так купили, будинок великий, та знаєш, одній сумно, - відповіла дівчина – Хотіла тобі вчора подякувати за охоронця, я вперше відчуваю себе такою захищеною. Дякую.

- Нема за що.

Остап дивився на неї, і все думав: Могла вона чи ні? Чи та то сокира, і скільки тих сокир по селу?  

Параска щось весело говорила, посміхалась, крутила головою, щоб блистіли сережки та він не слухав.

«Параску, навіть якщо це вона на суд не можна. Що він скаже? Побутове вбивство? Дочка - батька? Дочка – активістка, комуністка, яка проводила агітаційну діяльність серед молоді, виступала за колективізацію, сприяла виявленню куркулів і заможних селян, вбила рідного батька – голову СОЗа? І якщо виявиться, що не просто так? Що не просто так вдівець так і не одружився. Так, Стоп, а то в своїх роздумах можна зайти аж занадто далеко» - пробурмотів він сам до себе. Йому не хотілось вірити, що це вона, а коли він погоджувався з цією думкою, то його мозок несамовито шукав виправдання.

Він дивився на неї і торгувався з собою, та так і не набрався сміливості спитати напряму. Що він робитиме якщо вона зізнається? А якщо то не вона? Своїми підозрами він її відштовхне. Та їх же навчали - перше на, що потрібно звернути увагу, так це на близьких родичів, 90% вбивств побутові.

- Гарні сережки тобі дуже личать. – нарешті видавив він з себе

- Дякую.

- Ти комусь говорила звідки вони в тебе?

- Ні – збрехала Параска.

- Не говори, будь-ласка, нехай це буде нашою таємницею.

- Як скажеш. – Параска почервоніла, вона брехала, а що як Мотря скаже, що вона тоді робитиме, тому вирішила додати - Остапе, хочеш я взагалі їх зніму?

- Ні, носи, тільки щоб ніхто не знав звідки вони в тебе. Добре?

- Гаразд.

Вони їли, на відміну від Параски, Остап мовчав, він коливався: хто вона? Дівчина, якій потрібен захист чи небезпечна краса, яку потрібно оминати?

Він йшов до хати, в інший кінець села, замислений. Сердитим на себе, за свою нерішучість. Він поцілував її на прощання, та цей поцілунок був не таким солодким таким щирім. Занурений в роздум, він не відразу побачив Мотрю, що йшла в той же бік що і він, до комори, до батька:

- Ну що, бачили? – спитала Мотря

- Бачив, та то може і не та сокира.