Глава 1.

— Я відчуваю трепет, страх та біль водночас. Це зводить мене з розуму. На Бога, я більше не можу прикидатись! Кажуть, халепа - моє друге ім'я, але все ж не така вже я й погана. Скажи мені, будь такий ласкавий, чи це помилка так шаленіти від тебе? Геть втрачаю розум через тебе. 

Я міцно притислась до Олегових грудей, обхопивши його шию руками. Нарешті я маю змогу гарячим шепотом співати слова пісні, під яку ми танцюємо, прямо йому на вухо. Слова цієї пісні на диво точно передають мої думки та почуття. Ще б пак! Це ж я вмовила діджея поставити цю не дуже популярну на дискотеках пісню. 

Щиро кажучи, я не дуже вірила, що у мене вийде потанцювати з ним. Але мені несказанно пощастило. Його дівчини біля нього не виявилось. Не те щоб цього вечора вона могла мене зупинити. 

Сьогодні мій ОСТАННІЙ ШАНС. Що буде завтра одному богу відомо. Але я знаю точно, що бачити Олега щодня я більше не зможу. Бо сьогодні наш випускний. Все, зі школою покінчено. І якщо наші відносини не переростуть в щось більше ніж просто однокласники з паралельних класів…

— Маю для тебе пропозицію. Віддай мені усю свою ненависть і я перетворю її в нашому ліжку на небачену досі пристрасть. Бо я дико шаленію від тебе. Шаленію від тебе. Шаленію, — продовжую співати я. 

Мені дико хочеться поцілувати його. Я мрію про це з восьмого класу. З того часу, як вперше побачила його. 

Я тоді була новенькою у школі. Пам'ятаю, як я з усього серця шкодувала, що  не потрапила в один клас з Олегом, а опинилась в паралельному. (Які я тоді влаштовувала мамі істерики, щоб вона мене перевела в його клас!)

Вже тоді це був високий широкоплечий хлопчина з гарно розвинутою мускулатурою. Він займався боксом. Навіть представляв нашу школу на різноманітних змаганнях. Я завжди ходила на всі змагання, в яких він брав участь. 

На відміну від більшості наших однокласників зараз він був ідеальної статури повністю сформованого дорослого чоловіка. Попри свої сімнадцять років. І ця його статура в купі з відкритим красивим обличчям, дивовижними блакитними очима  та шикарною русявою шевелюрою, як магнітом, притягувала до нього погляди всіх дівчат школи. 

Але він був зайнятий. Десь з дев'ятого класу він почав ходити з Оксаною. От вона якраз вчилася з ним в одному класі. Й вони жили поруч. 

Ксюня — класна дівчина. Я добре її знаю, бо ми ходили разом на гімнастику. Мало не стали подружками. Вона — золота медалістка й, чого там вже, справжня красуня. Вона дійсно схожа на супермодель. 

Я теж нічого. Але я невисока й зовнішність маю дещо… екзотичну, бо мій батько — таєць. (Знаєте, дружба народів, те-се, п'яте-десяте. Одним словом, так вийшло.) Проте…  я вся вдалася в маму. 

Найгірше, що я, нажаль, у вічних сумнівах. Щодо своєї зовнішності, своїх талантів та можливостей, щодо ставлення до мене інших. Я занадто сором'язлива та скута. Так говорить моя подружка Юлька. 

Вона старша від мене, але наші сім'ї дружать й ми живемо двері у двері. От у кого віри в себе та якогось шаленого запального куражу хоч відбавляй! 

— Так, мала, не здумай сьогодні провтикати таку подію й не відірватися на повну! — давала останні настанови мені вона за декілька годин до того, як я повинна була вийти з дому. — Як же мені шкода, що я не можу сьогодні бути на твоєму випускному! Але що ж тут поробиш. Сергій вже завтра зранку має бути в казармі. Ми й так з ним вкрай рідко бачимось. Він мені не пробачить, якщо ми подамося на якийсь випускний замість того щоб…. Ну, ти розумієш.

Я розуміла. У Юльки з її хлопцем Сергієм було все серйозно. На жаль, його забрали в армію. Вони обоє дуже тяжко переносили розлуку. Тож коли він приїхав буквально на пару днів, вони не відходили один від одного. А точніше, не вилазили з ліжка. Дякувати богу, бабуся Юлі на літо поїхала на дачу, а їй лишила ключі від квартири. Щоб квіти поливала та кицьку годувала. (Знаючи Юльку, сподіваюсь, що кішка там ще жива. Ну, а квіти то вже таке.)

— Так, тягни бокали! — дістала зі своєї сумки пляшку шампанського  вона. — Якщо я вже не потрапляю на твій випускний, то хоча б відсвяткувати цю подію ми з тобою мусимо. 

— Сказилась!  Я ж не п'ю!

— Не пила, — поправила мене Юля. — Але дитинство вже скінчилося. Пару місяців і ти — студентка. А це зовсім інше життя. Й ти до нього повинна бути готова. Блін, універ — це стільки можливостей! Правда, факультет у тебе не дуже. Хлопців на філології геть мало. Та й ті… ну, таке. На любителя. 

Юльці можна довіряти в цих питаннях. Вона добре розбирається в студентах. Сама вона навчалася на престижних бухгалтерських курсах при університеті. Але хлопців з універу у неї було тьма. З різних факультетів. Вона ніколи не обмежувала себе ніякими рамками й завжди робила тільки те, що їй хотілося. 

— Ну, чого стоїш? Давай швидше! Гріється ж!

Я швиденько мотнулась на кухню й приперла два красивих кришталевих келиха. Дякувати богу, нікого вдома не було. Ну, знаєте, останні приготування перед випускним. 

Після кількох келихів шампанського, поспіхом влитих в себе, я відчула себе набагато впевненіше й сама не помітила як завела мову про те, а вірніше про того, хто мене дійсно хвилював. Почала щось там розглагольствувати про те, що ніякі студентики мені взагалі-то геть не цікаві, бо є такий хлопець, як Олег, рівних якому немає у світі. Юлька тільки якось зверхньо посміхнулася, мовляв, що ти про це знаєш, малявка? Але вголос сказала: