18

Віра, благання, каяття, усвідомлення. Ніщо не може змінити нашу долю! Переведений годинник не змусить наше серце забути, пробачити. Жодна навіть найстрашніша злива не змиє біль та втому. Пекуче сонце не в силі осушити сльози поразки. Вогонь не зігріє замерзле самотнє серце. Ніч не принесе почуття захищеності та миру. День безслідно каратиме з першим променем світла, відокремлюючи душу від тіла, а спокій наповнить гіркою рідиною жалю до безпорадності.

Тенета обезброїли маленьке життя. Немає більше днів, не чути більше співу птахів, не доносяться аромати кошеної трави і білих лілій. Спалена і розвієна над горами, лісами, морем моя віра! Моя посмішка, моя ніжність, моя сила, моя безлика краплинка любові... Тиша! Тиша! Тиша! 

Нікому не розкажеш про цю біль! Нікому не побачити мої сльози! 

Відмінно зіграна роль, похамцем натягнута маска, що влилася у кров до останку -  достойна оскара.

Хтось сказав -,, Для будь-якого ступеня тяжкості болю знайдеться свій статус". Але як? Коли не придумали, не винайшли ще такий термометр, зумівши досягнути позначки мого відчаю та безсилля. Світ - чорний, порожній простір. Зафарбований нічим...

Коли кожен подих мов блискуче лезо ката, готового виконати наказ всесвіту. Але позбавити життя надтто просто для долі. З кожним роком кількість повязок на серці все збільшується і збільшується. Але даремно... Тому що без тебе не буде миті, без тебе не буде волі, без тебе не буде раю, без тебе немає мене.....