ЦІЄЇ МитІ
17
Душа наша плаче у ночі, а у день сміється гучним захисним сміхом. Душа зіткана із клаптиків, краплинок, стежинок надії. Зіштовхнута у безвихідь, зламана обіцянками, змальована з мрій довірливості, обділена захистом, втоплена у океані сліз, скам'яніла від років холоду. Зафільмована нашою впертістю і скромністю, озброєна наснагою і достойними вчинками. Заручена з підступною долею, і одружена за смертельним кінцем.
Душа не взмозі захиститися, обігрітися пустими словами і обіцянками. Вона беззахисна і не впевнена у собі як одинока квітка пустелі. Маленька, злякана, приречена на розтерзання життям і людьми. Обезброєна жорстокістю і підступністю.
Ми кам'яніємо душею не від задоволення чи примх. Ми схильні рятуватись усамітненням, або наповнювати увесь свій простір спілкуванням, чи речами. Ми віримо, навіть якщо не бачимо білої смуги. Надія надана душі робить нас не переможними і впертими. Цілі збивають ноги до червоних макових слідів. Віра підштовхує до руху лише вперед...
То що ж тоді для нас мить? Мить це час на роздуми! Мить це наше теперішнє! Мить це наше бачення! Мить це ми! Бережіть мить! Лише вона здатна накреслити майбутнє...
#3719 в Різне
#3672 в Сучасна проза
Відредаговано: 19.05.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
