16

Відчай, зневіра,  смуток та почуття безвиході охопили сьогоденням мої думки. Рішення - рішення завдає удару, з кожним подихом весни болючіше. Не тамує спрагу потужний вітер і проливні дощі. Тиша безсоромно отруюює і без того зраднецьку душу. Питання сиплються градом і зникають так само раптово. Новий день приносить сумніви і надхнення водночас. Така нестерпна ця вічність. Такі довгі ці два дні без рідного чомусь тембру голосу. Такі зухвалі ночі, коли він у чужих обіймах. Такі пекельні сни, спопеляють задумані субтитри до забуття. Такі кришталеві почуття любові, з'явилися ні з відки. Просто до краплини заполонили усі секретні місця серця, обпікаючи і обігріваючи водночас. 

Секунди, хвилини, години зупинились... Без усіляких перешкод хизуються статусом власності. Де ж у цих стрілок зупинка для мене? Я не достойна? Я не бажанна у всесвіті? Я- це самотність до останнього подиху не цілованих губ? Я - це ніщо? Зіткана і відродженна з пекельного чорнозему даремно? 

Не пущу пекучі сльози у вільне плавання! Не дозволю ніжності і коханню поселитися у моєму серці знову! Зафарбую чорною тінню відблиск надії! Зіштовхну свої мрії у найглибшу прірву! Заховаю очі від пронизливого погляду рідних очей! Мовчатиму у своєму одинокому бункері віри!

Але... Але я не зможу більше бути чужинкою у тіні. Я хочу віддаватися усіма мурашками у полон твоїх поцілунків. Я - спалена, але знову відчуваю кохання дзвіночки. Я- зрадженна, але вірю у кохання досі. Я - нескорена! Я відроджена! Я - закохана!

Нехай ця мить стане моїм другим диханням, новим життям, новим сприйняттям себе, новим сенсом і сезоном, новим життям.

А інше вже не чекає своєї черги... Тому що немає нічого міцнішого за кохання...