7

Я просто скучила, отак просто без усіляких прилюдій і недомовок. Без усілякого нятяку і підступу. Просто скучила за сяянням очей, усмішкою, і такою невинною ямочкою на щоці. Просто скучила за звичним привіт, і безглуздими репліками наповненими чимось більшим, ніж набором звуків. Просто скучила за снами де ти поруч. Просто скучила за мелодією встановленою на телефон. Просто скучила за спогадами. Просто скучила за тембром твого голосу. Просто скучила...

Слова, слова. Та який у них сенс? Як часто ми кричимо від болю у своєму мовчанні? Кожної хвилини? Кожного дня? Кожного місяця чи року? Набридло? Якщо ні, то забийте і течіть за течією. Банально, зате легко бути жертвою обставин. Похнюпивши ніс бубоніти про таку тяжку долю. Шукати над чим то поплакати у подушку. Хтось пожаліє, а життя це ж так для галочки. Сьогодні є, а завтра нема, подумаєш катастрофа...

А бо ж піднести свої красиві очі і затамувати подих від прекрасної дощової погоди, зробити якусь давно бажану дурницю. Набрати номер, який десь загубився у пам'яті і сказати таке лехке слово ,, привіт". Наїстися солодощів наніч, а потім усміхаючись картати себе, бо ж дієта. Та зробіть будь що. Головне з бажанням.

Існує давнє повір'я. ,, Щастя любить посмішку".

От і будьте усміхненими. Долайте перешкоди з надією на успіх, а не на провал. Кажіть, що сумуєте якщо так хочеться. Танцюйте під дощем, навіть якщо завтра прийде 37.7, у згадці залишиться тільки танець. Кохайте сьогодні, бажайте сьогодні, спішіть сьогодні. А інше нехай почекає своєї черги... Будьте неповторні цієї миті....