Як часто?

Залишаючись на одинці з собою постійно виникає думка... Чому? Чому я? Чому сьогодні? Чому так, а не інакше? і так до безкінечності протягом усього усвідомленого життя....

Сьогодні питання :Чому було? Чому буде?

У наших думках постійно постають спогади з минулого. Щось таке непостійне і швидкоплинне, або навпаки ми мріємо. Складаємо пазл майбутнього у всіх веселкових барвах. А хто з вас завмерає у цю саму мить від почуття щастя. Посміхається і бажає запам'ятати її? Згадаємо скільки у нас таких моментів... Ми так заплутались у постійному темпі швидкості, що перестаємо радіти простій мелодії, обійми коханих стають швидше традицією ніж моментом щастя, вечеря у сімейному колі стала ритуалом, а так хочеться закарбувати у пам'яті почуття ейфорії, бо ми просто разом. Світанок це просто ще один день, коли треба бігти, а не щось таке прекрасне варте нашої уваги. Змінюємось ми, неспинно минає ніч і приходить ранок. Стрілки годинника безшумно промовляють ,,- Час не спинити", тільки якщо забудемо вчасно змінити батарейки. Падаюча зірка не затамовує подих, щоб загадати якесь бажання, це просто життя землі, ще одна мить яка мине.

Ми зупиняємось лише коли втрачаємо! В той момент ми перероджуємось, шкодуємо, згадуємо, пам'ятаємо і усвідомлюємо, що час непідвладний.

А далі знову ритм польки! Швидше, швидше, швидше! Кричать нам у всіх куточках землі! Ти повинен! У тебе є обов'язок! Ти! Ти! Ти!

А ти просто ракета, яка пролітає свій шлях за декілька митей. Які можна порахувати не задумуючись.

Можливо варто зупинятись хоч на декілька секунд в день. Щоб було що згадати у кінці шляху...