Ці двоє

– Відчепись, відчепись, кажу!

– Але я ж нічого...

– А мені однаково!

Вона гнівно мотає кучерявою головою і для залякування, злісно підгострює олівець. Він уже вкотре збирає її зошити і складає рівною стопкою на край столу. Ні з того ні з сього дівчина вихоплює з його рук тільки що зібрану стопку зошитів і з усього розмаху обрушує йому на голову. Хлопець на секунду завмирає, втупившись на розкидані по підлозі речі, а потім здивовано вигукує:

– Дивись, це ж Велика ведмедиця! – тицяє пальцем у речі, що хаотично лежать на підлозі. Обидва виглядають збитими з пантелику. Однокласники почуваються зайвими в цій буденній картині палати номер шість.

Закусивши губу із задумливим виглядом, дівчина вигинає брову, вдивляючись у безлад. Через секунду хмикає і клацає хлопцеві по носі.

– Теж мені астроном, тут же ясно видно – Мала ведмедиця!

Обидва цілком серйозно сперечаються між собою, забувши про все інше. Через кілька хвилин у цій парочці відбуваються дійсно неймовірні метаморфози – дівчина м'яко посміхається і, червоніючи, обіймає хлопця.

– Нехай будуть Плеяди, – недбало кидають обидва, одночасно заливаючись сміхом.

Клас полегшено зітхає. Якщо не «сонце червоне, а не жовте», то обов'язково «little з двома t чи з однією?» У підсумку завжди – багряне і «small». Ні дня без суперечки, ні дня без пригод. Сьогодні обійшлося хоч без бійки.

– А мої речі так і лежатимуть?

– Це ти в мене їх кинула!

– А ти мене вивів!

– А ти мене не виводь!

Ні, не обійшлося...

На уроці обидва сиділи, відвернувшись один від одного. Дівчина марно намагалася відліпити від сплутаних кучериків жуйку, до речі, її ненависну – бананову, а хлопець намагався зав'язати краватку – теж марно і досить кумедно. Зрештою, пахнучи бананом, з липкими пальцями і скрученою в морський вузол краваткою – обидва сиділи, як пихаті індики: демонстративно відвернувшись, діловито склавши руки і щось тихо бурмочучи собі під ніс.

За однією партою. На уроці етики.

Вчитель, як ні в чому не бувало, цитувала кота Леопольда з праведним осудом в очах. Дівчина миттю спалахнула, як сірник. У класі стало душно. За кілька метрів від кучерявої запахло жуйкою.

Що характерно, до перерви ці диваки вже помирилися. Достатньо було однієї короткої фрази, написаної на папірці. Зірвавшись із місця, щойно мав продзвеніти дзвоник, ці двоє навперебій понеслися з класу. Пізніше однокласники, тремтячими пальцями передаючи з рук у руки клаптик папірця, тихенько прозрівали лише кільком рядкам: "Якщо прибиральниця сьогодні в квітчастій косинці, то я купую тобі обід".

– Ось ти справжнісінький дурень, – сміхотливим тоном заявила дівчина десь на коридорі.

– Чому це? – таким самим голосом запитав він.

– А тому, що у нас тільки одна прибиральниця і в неї тільки одна косинка, – кучерява показала язика.

Проте, прийшовши на потрібний поверх, побачивши Зою Павлівну в хустині з написом "AC/DC", хлопцеві довелося визнати, що бігає дівчина непогано. Плачучи від сміху, він тікав від розлюченої подруги два поверхи.    

"Що ж незвичайного в них? Діти як діти", – скажете ви. Так, нічого. Але якраз таки зустріти таких зовсім звичайних дітей – це вже диво. Диво, що не повбивали вони ще один одного...

А ближче до кінця уроків цю ж парочку можна зустріти на автобусній зупинці. Тільки там їх навряд чи впізнаєш – тихі й такі милі, що мимоволі кидає в тремтіння. Вона акуратно зав'яже йому краватку, а той зариється носом їй у маківку, усміхаючись.

– Тільки ти це... наступного разу ментолову візьми, гаразд? – червоніючи, скаже дівчина, поправляючи волосся. – Ну, просто я вже полуничну виколупувала, бананову теж, а ментолову вперше...

– Візьму, а ти краватку–метелика вмієш зав'язувати? – стурбовано, з теплою ніжністю в голосі запитає він.

– Я навчуся.

Після вона легко поцілує його в щоку і втече на свій автобус, махаючи рукою з вікна. Він теж легко помахає рукою слідом і повільним кроком попрямує в магазин за жуйкою, мрійливо посміхаючись думкам про завтрашній день дорогою додому.

Ці двоє... Ну хто ж їх зрозуміє?