Глава 2

- Показуй дорогу.
Усміхаючись говорив Едік.
- Потрібно їхати прямо, а потім повернути....
Я не встигла договорити, він ніжно промовив.
- Може вип'ємо кави?
- Ми зовсім незнайомі.
Промовила я, відчувши як почали горіти мої щоки. 
- Це гарна нагода познайомитися. То що? 
- Я..... ну, добре.
Вагаючись відповіла я.
- Куди поїдемо?
- Ну це ти запропонував тому вибирай сам.
Дивно чому так просто розмовляти з людиною яку я бачу вперше у житті, подумала я. Подумки я крутила в своїй голові як завтра розповім про це Розі...
- Як тебе звуть прекрасна незнайомка?
- Елізабет але можна просто Лізі.
Невже його щось зацікавило в мені? Невже він справді вважає мене прекрасною незнайомкою? Мої догатки перервав дзвінок, це була Розі. Дивно але вперше я не захотіла відповідати, тому я просто написала смс. Не знаю що вона хотіла, і чи це було серйозно але вона так і не відповіла на повідомлення. Доки я займалася своїми справами ми приїхали в дивовижний ресторанчик на околиці міста. Вийшовши з машини ми попрямували до входу. Едік як справжній джентльмен відкрив переді мною двері, я була здивована такому жесту.
- Що бажаєте замовити? 
Промовив офіціант.
- Нам будь ласка дві кави і тортик. 
- Який ви бажаєте торт, у нас великий вибір.
- Виберіть щось на свій смак.
Після цих слів офіціант пішов, Едік сидів навпроти його очі в погляді зрівнялися з моїми. 
- Звідки ти Лізі? Де ти навчаєшся? Чим займаєшся у вільний час?
- Я народилася і виросла тут, навчаюся в одинадцятому класі у місцевій школі. Ну я нічим особливим не займаюся, майже увесь час виділяю навчанню. Звідки ти приїхав я тебе ніколи раніше тут не бачила?
-  Ми з батьком переїхали сюди після смерті мами, раніше ми жили у Каліфорнії, а це місто як згадка про маму, вона провела тут своє дитинство.
- Мені шкода твоєї мами, я співчуваю твоїй втраті.
Нашу розмову зіпсував офіціант який приніс наше замовлення. Мені було незручно розмовляти про його маму тому я вирішила перевести тему. Навчання, це найкраща тема подумала я.
- Ти ще навчаєшся?
-  Я також закінчую цьогоріч школу. Можливо ми навіть будемо однокласниками.
- Можливо....
Ми не помітили як пролетіло дві години. Надворі закінчився дощ, вже стемніло. Він запропонував мене підвести додому, на що я відповіла так.
- Може ти залишиш свій номер телефону?
- Звісно записуй...