Глава 7

Я просунулася з думкою про те, чи правильно я поступила? Не рано переходити на новий рівень? Мені здавалося що моя голова закипає від питань.
- Добрий ранок мила. Як спалося?
- Спалося? Ми заснули дві години тому, відвези мене додому будь ласка.
- Як скажеш, якщо поспішимо то встигнемо на другий урок.
- Добре, а то мене мама вб'є якщо дізнається що я прогулюю. Тільки заїдемо я переодінусь.
По дорозі ми ще заїхали по речі Браєна, його батько здивувався що він приїхав не сам, але старався робити вигляд ніби все так як має бути. Мені було не зручно що на мене дивилися ніби я експонат музею.
- Я почекаю в машині. Добре? 
- Я хотів показати тобі свою кімнату. 
- Давай другим разом.
- Візьми ключі на столі в кухні, я швидко.
Я спустилася на кухню і сильно здивувалася коли побачила, як спокійно п'є каву мій тато. 
- Доню, що ти тут робиш? 
- Ми з Браєном зустрічаємося.
- Як багато змінилося доки мене не було, шкода що я не побачу як ти станеш зовсім дорослою.
- Це остаточно? Тепер ти житимеш окремо від нас? І що ти взагалі тут робиш?
- Ну доки я не найшов квартиру, чи дім, батько Браєна люб'язно запросив мене пожити у них. Як мама?
- Я не знаю ми не говорили після того що було вчора.
- Їй зараз потрібна підтримка, тобі вона теж не завадить, тримайся біля неї.
- Так звісно, але ти не забувай про нас.
Тим часом Браєн склав свої речі, і уже він очікував мене.
- Тату вибач мені треба бігти,  пиши мені, пам'ятай що у тебе ще є я. Приходь в гості ми будемо раді тебе бачити.
- Якщо мама не буде проти.
- Приходь як її не буде.
- Ти також приходь.
В нашу розмову втрутився Браєн.
- Ну ми типу зустрічаємося так що вона тут буде часто, надіюсь.
- Хмм ну та.
Я фиркнула ніби думала що це останній мій візит до нього.
- Так все поїхали, а то ми не встигнемо.
Між нашими будинками декілька кілометрів, тому щоб встигнути потрібно спішити. Мені було так добре з ним, я не думала ні про що, можливо вперше в житті я була настільки спокійна. В мої душі більше не було болі.
- Зайдеш в гості?
- Ну якщо запросиш.
Я швидко показала Браєну свою кімнату, посадила його на ліжко.
- Так що мені одягнути штани і блузку чи те рожеве плаття?
- Хмм думаю краще взагалі без одягу.
Він підійшов і почав мене цілувати. Мені було приємно, але частина мене знала що ми поспішаємо, але з іншого боку ми знаємо один одного ще з першого класу. 
- А ти швидкий хлопчик.
- Ти вважаєш що ми поспішаємо?
- Якщо чесно то так. 
Він з розумінням поставився до мого рішення, мило поцілував і, обняв так міцно що я відчувала стук серця.
-  Я схожу в душ, потім приготую перекусити і поїдемо до школи.
- Може тобі спинку потерти? 
- Іди краще зроби чаю чи кави.
Доки я приймала душ, Браєн робив каву і випадково розляв її на себе, тому він ходив по будинку без футболки. Пролунав стук.
- Браєн відкрий двері я майже закінчила.
На порозі стояв Едік з розкішним букетом троянд.
- Емм... Браєн? 
- О Едік привіт.
- Привіт. А де Елізабет, тобто Лізі.
- Вона в душі. Ти щось хотів? Заходь вона скоро закінчить.
- В душі ... Ясно я тоді краще піду.
- Бувай.
- Браєн хто це був?
- Ну я хотів тебе спитати, чому Едік з букетом приходить до тебе додому? Я чогось не знаю?
- Що? Які ще квіти? Ти про що взагалі? І чому ти без футболки?
- Не знаю я які квіти і чому він приходив, а на футболку я розляв каву. На тобі такий милий халатик. А що під ним? 
- Ммм які ви зауважливі.
Між нами була нереальна пристрасть ми кохали один одного і у нас все було добре. Ми пролежали на моєму ліжку увесь день. 
- Лізі, сонце, до тебе хтось дзвонить телефон розривається.
- Алло, Розі привіт.
- Лізі де ти була? Приходив Едік? Розкажи що сталося.
- Що це все означає, я нічого не розумію, поясни щось.
- Може зустрінемося, поговоримо?
- Вибач я зараз з Браєном, побачимося ввечері?
- З Браєном? Що? 
- Ти не знала? Ми зустрічаємося.
- Що? Скільки всього сталося. Так зустрінемося о дев'ять годин біля нашого кафе.
- Добре. До зустрічі.
Я не могла повірити що Розі не знала що ми разом, я кілька разів їй це говорила, чи може ні...