Глава 1

Привіт, Я Лізі хочу розповісти вам мою історію. Все розпочалося одного літнього вечора. Я з друзями святкувала останній день літа. Розі це моя найкраща подруга підсіла до мене за столик в одному затишному кафе і ми невпинно почали обговорювати усе що тільки могло спасти на думку
- Ну що Лізі, готова до першого дня школи?
Розі обійнявши мої плечі опустила голову в очікуванні відповіді.
- Ти ж знаєш що ні. Складно після канікул повертатися до школи.
Я посміхнулася бо знала що вона скаже.
- Ти ще досі сохниш за Браєном? Та годі тобі окрім нього на світі ще повно хлопців.
- Ти ж знаєш в нього є дівчина, я не можу його любити, це неправильно.
Розі обурливо подивилась на мене.
- Те що у нього є дівчина не означає що в тебе немає шансів.
- Ні Розі, ти сама знаєш що Джез (дівчина Браєна) дуже ревнива, вона мене вб'є якщо дізнається що я щось до нього відчуваю.
- Ось це ти попала подруго. Тобі негайно потрібно найти хлопця, щоб забути Браєна.
Я здивовано поглянула на Розі, я не могла зрозуміти її слів, вона ще недавно говорила що потрібно іти до своєї цілі, говорила що я повинна завоювати Браєна, а тепер вона так легко говорить мені забути його. Це все дуже дивно.
Ми ще довго говорили, і не зчулися як стрілка годинника опинилася на десятій годині.
- Мені потрібно бігти.
Промовила Розі і попрямувала до виходу. Я тобі напишу.
- Звісно.
Після того як вона зникла за рогом, я відчула холодний подих вітру. Грім розігнав тишу. Тоді я вперше відчула себе самотньою, це дивне відчуття коли тебе оточують різні люди, але ти одна із своїми почуттями і думками. 
- Потрібно бігти додому доки нема дощу.
Тому я розплатилася за каву, і вибігла з кафе. Я не встигла розпочався сильний дощ, вже не відчуваючи від холоду тіла я думала, лише про те, як мені найшвидше попасти додому. Біля мене зупинилася машина, в ній сидів хлопець з блакитними, немов безхмарне небо, очима. Він спокійно але наполегливо промовив.
- Негайно сідай в машину ти вся промокла.
Я не вагаючись відповіла.
- Ми знайомі? Я не можу сісти в машину до незнайомця.
- Я Едік. Все ми знайомі тепер сідай.
Не знаю що мене спровокувало на таку дію, але вже за секунду я сиділа в машині у незнайомця.