Частина друга. Під кривавим сонцем.

- Знову! А що б тебе підняло і з чортами вертіло!
То був роздратований, дівочий голос з дивним акцентом.
- Ну як так то!

Другий голос був мякший, ледь шиплячий, стурбований.
Червоне світло відступало, і в очі вдарили білі спалахи. 

Голоси були знайомі. 

Це вже добре. 

Ну буває, перебрав. 

Скільки разів вже в такому лайні плавав, та й випливав. 

- Клятий вилупок! Ми ж втрачаємо його! Ось ін'єктор! Вколюй знову! Швидко!

Знайомий, різкий біль в плечі, і тілом побігли приємні голочки.
- Очі не реагують!

Хтось не особливо піклуючись, бессердечно, розчепірив йому повіки. 

Спалахи різанули зіниці.
Ліхтариком світять, бісові доньки.
- Ох-ох-ошечки! Пішло діло! Є реакція! 

Голос був теплий, вже майже веселий. 

Він різко сів. Підлога виявилась холодною. Спершись лівою рукою, шкірою долоні відчув холод бетонної підлоги. Пальці зачепили порожні пляшки, що з скляним дзвоном покотились кудись до ліжка. Не дійшов, виходить. 

В голові досі кружляли дивовижні галюцинації. 

Чортяче тіло, безкінечний каньйон, жахлива кішка, та тінь вище криваво-червоного неба.  

- Пан Отче, ти знову за старе?  

Він повільно підняв голову. Лівою рукою провів по їжаку сивого волосся. Жодних рогів, до речі.

- Ох і насниться ж, примариться в алкогольному отруєнні, така бісівня! 

Його погляд зустрівся з зеленими очима. Вертикальні зіниці кішкоголової Мартінес звузились. Дівчина легко потягнулась струнким тілом, у військовому комбезі, та склала руки на закутих в бронежилет грудях.

В цю мить він згадав все. Світ, що майже загину, втративши віру в Його. Навалу демонів з потойбіччя. Пекельних чортів там теж, до речі, вистачало. Криваво-червоне сонце що, ніби цвяхом прибите, тепер завше висить над сповненою потворами, багатостраждальною Землею. Людство, що з прихоті темних богів, змішалось із тваринами, утворивши десятки нових, химерних видів. І звичайно таких от, як він.

- Твоя весела вдача, та вроджений алкоголізм, на диво, лишили тебе справжньою людиною! Цінувати треба!
З пів темряви кімнати до нього рушила медикиня Аша, дівчина з головою змії, та лускатою шкірою холоднокровної. 
- В твоєму серці ще, Шеф, палає вогонь старої віри! То ж, досить. Відпочив, час і до роботи ставати!     
Мартінес позіхнула, демонструючи довгі, білі ікла, та простягла йому автоматичну гвинтівку. Він підвівся, прилаштував поверх бронежилету білий, пасторський комірець. Підхопив з кроваті молитовник і чималий, срібний ніж, з руківям у вигляді навершя розп'яття.  Посміхнувся сам собі, згадуючи власні галюцинації, та рушив до дверей. Дівчата-напарниці, з притаманною тваринам грацією, пішли за ним.   

- Я тебе дуже поважаю, але добре що мені не наснилась ти Ашо, з дитинства боюсь змій!

Всі зареготали, а змієголова не сильно штурхнула Шефа в праве плече.
Вони вийшли під криваво червоне небо. Асфальт смердів горілим бітумом. Вулиця біля мотелю була порожньою. Сонце, з якого дійсно, ніби чорний гвіздок з руки розіп'ятого, стирчав чорний мацак невимовно далекої, космічної потвори, випалювало вологу, і в горлянці шефа одразу пересохло. 

- А щоб йому тільки рачки і лазити, яке пекло!  Дівчата, я звичайно все розумію, у нас виклик, але я не можу працювати на такій спеці! Мені конче треба випити!
Аша Змієголова зашипіла, і штурханцями запхала Шефа на пасажирське місце чорного мікроавтобуса, з подертою фарбою. Сама ж сіла за кермо.
Мартінес застрибнула до вантажного відсіку, та гучно зачинила двері.
- Спочатку справи, потім все інше! Робота сама себе не зробить, Шеф!   

Коли двері автівки зачинились, в червоних променях кривавого сонця зблиснув напис на білій, муніципальній наліпці.
ПОТВОРИ - ЦЕ НАША РОБОТА
КОМПАНІЯ ТІНЬ - ЗАВЖДИ НА ВАРТІ ВАШОГО СПОКОЮ.