Бєзгранічна любов

Підступав День святого Валентина і Петро вирішив, що момент настав.

Він твердо вірив у свої почуття, тому що за останній місяць йому два дні подобалася Свєта з паралелі, п’ять днів Лена з двору, і вже рекордні вісім з половиною днів він безальтернативно пітав любов до Надійки.

І треба було поспішати, тому що четвертий клас - це вже досить запізно для прояву почуттів. Більшість пацанів вперше подарували валентінку у третьому класі, а ще один, з курсів англійського, розповідав, що вручив любовну вісточку у 1 класі, - і навіть отримав поцілунок в щоку (у що Петро слабо вірив).

Але муза ніяк не приходила - вірші не йшли на перо. Петро вже порівнював Надійку з еклером (який йому дуже подобався), з контр-страйком (в який він грав ночами) та з новим телефоном (про який довго мріяв), але все це було не те.

Зрештою, написавши невпевненим почерком прості, але вічні слова - "Я тебе кохаю", він зайшов у клас, кинув непомітно сердечко у портфель своєї любові і почав чекати. Надійка, як чуяла, - майже одразу зайшла в клас та полізла за пеналом.

Саме тоді в голову Петра дійшло, що він забув написати від кого ця сама валентінка.

Надійка крадькома відкрила таємне послання, швидко пробігла поглядом по класу, і зупинилася на Петрі. Той сором’язливо відвів погляд і його обраниця здогадалася про адресата без всяких букв.

Коли дівчина зашарілася та задоволено притисла валентінку до себе, Петро зрозумів, що готовий заради неї на все: відстояти чергу в столовій за булочками, носити портфель додому (хоч кожен день) і безмежно робить за неї домашку. Лишень би ще раз відчути оце приємне поколювання в області груді, яке, він був впевнений на сто процентів, називають коханням.