Розділ 34

Повертаюся додому і плентаюся до своєї кімнати. На моєму столі квіти від Макара та тата. Підходжу і торкаюсь їх пальцями. Пучки ще пам’ятають його губи... Різко висмикую руку і йду в душ. Так і довести себе недовго! Він чоловік! Просто чоловік. А ще є я! І ось я маю бути на першому для себе місці.

Думала, що відчую полегшення, ставши під теплі струмені води, але ні. Думок надто багато. Вони скачуть у моїй голові, як коні, а я раз у раз йду в них на поводі і без кінця аналізую, що ж може досі пов’язувати Макара і Даяну. А потім переключаюсь на ці погрози в інстаграмі та сумці. Невже вона настільки невпевнена у собі, якщо вважає, що мене треба залякувати? Хвора чи що? Аланьєв ледь охорону до мене не приставив, а виявилося, що все це справа рук однієї стерво!

Закриваю кран і ступаю ногами на пухнастий килимок. Якось розлючено тру своє тіло рушником і надто м’яко промакую пучки пальців. Зовсім поплавило! Натягую нічну сорочку і, опинившись у себе, падаю на ліжко. Почувши на сходах кроки, заплющую очі, відкладаючи телефон. По м’якій ході впізнаю маму, але очей не відкриваю. Не хочу пояснювати, чому відмовляюся вечеряти, і переконувати, що в мене правда-правда все добре. А так заснула і що ж тут? Мама клацає світлом, вимикаючи, та прикриває за собою двері.

Завтра буде новий день і завтра полегшає. Ранок вечора мудріший, адже так? Не знаю, як зазвичай це прислів’я допомагає іншим, але особисто я, проворочавшись усю ніч, ледве можу розліпити вранці важкі повіки. Така втомлена була, а заснути не змогла. Спочатку рахувала овець, після мільйон першої зрозуміла, що марно і стає тільки складніше тримати в голові довгі цифри. Згадала старий добрий метод і спустилася вниз. Пройшла на кухню, відкрила холодильник, нарізала сиру, ковбаси, хліба, налила молока та почовгала нагору. Увімкнула хтозна-яку серію улюблених «Друзів» і приступила до трапези, прости Господи. Не допомогло. Відключилася ближче до ранку.

Тому вранці старанно маскувала темні кола хитрощами макіяжу, а дорогою до універу купила великий «Ред бул». Хай живе бадьорість!

Ручку із сумки так і не виклала. Ну і добре, зате буде що Таї показати. День загалом теж не задався. Вже під’їжджаючи до альма-матер, заходжу в телеграм і бачу повідомлення в загальному чаті. Катя пише, що першу пару скасували! Блискуче. З автобуса вийшла зліша за собаку, а коли підійшла до будівлі, то хотілося розвернутися і піти назад. З карети Попутного вилазила Даяна, а він на неї чекав.

— Привіт, Попутний, — сказала, проходячи повз, задираючи вище підборіддя.

Шкода, реакції його не бачила, не обертатися ж. Зате чула іншу:

— Ну що, продинамив тебе Вітров, Аріно? — зловтішно сичала Ксюха, випрямляючи каптур. Кобра недобита!

— Аріно! — влітає Макар, і це звільняє мене від відповіді Федорової. — Я обдумав.

— Бачу, що обдумав, не сліпа. Зачитувати королівське рішення не обов’язково, тобі й так поаплодують. А тепер не стій, пливи, одягай своїй морській левиці корону.

Як різко обернулася, так і попрямувала по холу до сходів та на другий поверх. Сама не розуміла, куди йшла. Постукала до кабінету, відчинили.

— Привіт, Марку! — і заходжу без запрошення, — от що вчора мені в ресторані підкинули. І я певна, що це сука Даяна.

— Даяна?! — надто недовірливо для Аланьєва. Повертаюся. Ну звісно, кого ще могло попутним принести?

— Марку Валентиновичу, я в цій розмові точно не зайвий, — каже Вітров викладачеві, прикриваючи за собою двері. Тільки увійшовши, зрозумів, куди потрапив, чи що? — Можна залишитись?

— Можна. І ще можна просто Марк і на «ти», — киває Валентинович, вказуючи на вільний стілець, а я, дивлячись на Аланьєва, звужую очі, а потім картинно їх закочую. Марка такі дрібниці не цікавлять.

— Що написали? — сідає на місце викладач і смикає за стрічку ручки-шпаргалки. — Вау!

Макар сидить поруч зі мною і після того, як Марк, оцінююче вдивляючись у записку, піднімає брову, тягне до неї руку. Аланьєв, звісно, передає йому ручку.

— Що там? — він читає, а потім куйовдить волосся, в зневірі махаючи головою. — Це перша записка?

— Ні, — відповідаю якомога спокійніше, — все почалося в жовтні з інстаграму. Надсилали погрози всілякі з лівого облікового запису, я тільки сміялася. Занепокоїлася, коли валентинку у сумку підкинули. Ось, — я знаходжу в телефоні фотку і демонструю Макару.

Так собі фотографія, звісно. Краще була б еротика. Моя.

— І ти гадаєш, що це Даяна?

— Слухай, я знаю, що ви близькі, але…

— Та ми вже сто років як не близькі! — б’є долонею по столу і дивиться на мене таким поглядом, що я наїжачуюсь.

Марк сидить, по-господарськи відкинувшись у кріслі, та спостерігає. Кіно йому тут чи що?!

— Привіт, любий! О-о-о, і вам привіт, — відчиняє двері Тася, а потім ніяковіє, побачивши нас, — а що ви тут всі робите?

— У нас тут нова погроза, — Аланьєв підводиться, підходить до своєї нареченої, обіймає, а потім цілує її. Довго, — і ревнощі, — додає трохи тихіше.

— Це не ревнощі! — спалахую я і дивлюсь на Марка, як мисливець на кролика. Той лише посміхається.

— Як скажеш, — він закриває кабінет і тягне поки що Жарову до свого крісла. Сідаючи, усаджує до себе на коліна. Так і сидимо.

— Поговоримо про це пізніше. Удвох, — ці слова, сказані з натиском, призначаються Макаром тільки для мене. І коли я тільки відкриваю рота, щоб почати відмовлятися, повторює так само, тільки майже гарчить: — Поговоримо. — І я киваю, лише змахнувши рукою.

Записка знову кочує в руки Аланьєва, щоб показати її Таї, та занепокоєно поглядає на мене.

— Якщо це Даяна, то достатньо просто налякати, — знизує плечима викладач.

— Якщо це Даяна, то я особисто відірву їй голову, — злісно цідить Макар, прикриває долонею очі і видно, як заспокоюється за пару різких вдихів-видихів.

— Треба перевірити. Кидатися такими звинуваченнями не можна, — розсудливо каже Тая, і я рада, що вона прийшла. Злості тут достатньо, потрібен здоровий глузд.